І знову був уражений султан.
Бо справ було багато Але так питала тільки одна жінка моя мати, коли я був хлопчиком Тихо сказав. Який подарунок ти хочеш? Перли, рубіни? Що хочеш?
Дозволь мені читати книги Люблю поезію, особливо перську. Омара Хайяма всього. Він такий радісний
Ти знаєш перську мову?
І арабську теж. Гірше, ніж турецьку, але розумію
Цього не може бути знову здивувався Сулейман.
Учитель Абдуллах давав мені читати і твої вірші Вони у тебе такі сумні. Мене це вразило Мабуть, ти дуже самотній
Це остаточно приголомшило Сулеймана. Заціпенів. Несподівано схопив її за плечі і почав цілувати з усією жагою молодості. Захищалася щосили. У боротьбі з нею побачив молодий Сулейман срібний хрестик на її грудях, який тримала вона однією рукою, як коли б це був її порятунок.
І цей хрестик справді захистив Настю від першого вибуху султанської пристрасті. Стало зрозуміло Сулейману, зняв свій золотий султанський сигнет (символ влади), поклав на шовкову подушку зі словами:
Я зняв свій сигнет, хоча це всупереч звичаям. Зніми і ти свій хрест.
Але Настя, хоча і була втомлена, похитала головою ні, і готова була захищатися далі.
І знову підійшов Сулейман до вікна, вдивляючись у зоряне небо, а потім сказав тихо, не обертаючись:
Ти найдивовижніша жінка з усіх, що я знав Хто ти, звідки, як тебе звати?
Настя дивилася на високу постать Сулеймана з прихильністю. Сподобався він їй. Відповіла, нібито тихо співала:
Я з України. У школі невільниць мене звали Хюррем, а тут твій славний син називає мене Роксолана Батько мій священик православний. Твої татари вивезли мене силою з дому, в день вінчання. І продали мене як невільницю
Ти була вже дружиною іншого? обернувся Сулейман.
Ні, відповіла спокійно. В день вінчання вивезли мене.
Як звали твого нареченого?
Степан.
Він красивий?
Так.
Красивіший за мене?
Настя промовчала. Султан трохи насупився:
Думаєш про нього?
Так з гідністю відповіла дівчина. Як і про матір, і про батька. Не знаю навіть, чи живі вони Сняться щоночі Ти цього не зрозумієш. Ти повелитель у своїй країні, а я рабиня на чужині
Сулейман уважно подивився на Роксолану і, може, вперше в цій наложниці побачив не жінку, істоту для насолод, а людину.
Можеш іти
Нескінченні коридори гарему. Попереду мовчки йшов Гассан. У збентеженої Насті було враження, начебто весь гарем не спав цієї ночі Раз по раз ніби випадково відсувалися завіси кімнат і будуарів обабіч коридорів і визирали з них зацікавлені обличчя невільниць, одалісок Відчувала на собі погляди їхніх здивованих очей то повних цікавості й заздрості, то неприкритої ненависті. Відчувала роздратування в кожному своєму нерві. Не знала, як іти, що робити з власними руками, як тримати голову. Йшла, як між двома рядами вогнів і різок. Ледве стримувала сльози.
Коли підходила до своєї кімнати виглянула Махідевран, презирливо всміхнувшись. Настя вклонилась їй, як і раніше, як раніше, хотіла зупинитися, але Гассан ішов уперед, і вона пішла за ним. Хотіла було увійти до своєї кімнатки для рабинь, але Гассан похитав головою і попрямував далі. Нарешті відчинив двері
Настя увійшла і мало не втратила рівноваги. Приміщення було величезне, світле, прикрашене коштовними килимами. Служниці і євнухи, що перебували в ньому, низько їй вклонилися. Вклонився і Гассан перед розгубленою дівчиною:
Благословенне хай буде імя твоє, Роксолано Хюррем, і нехай Аллах принесе через тебе добро та ласку свою у вельможний Будинок Падишаха! Це твої служники. Якщо ці кімнати тобі не сподобаються, о, Хюррем, можеш узяти інші.
Ці кімнати чудові відповіла Настя і подивилась у вікно. Там уже світало й чулося щебетання ранніх птахів у садах сералю.
Дякую за перше добре слово, Хюррем, сказав задоволений, дав знак євнухам і служникам усі вийшли, крім двох невільниць. Вони заметушились і принесли своїй пані нічний одяг. Хотіли надіти, але Настя відправила їх, почала оглядати свої володіння. Була тут і купальня, і гардеробна з прекрасними флаконами дорогих парфумів.
Чого там тільки не було! На маленьких столиках із чорного дерева стояли пахощі з Індостану, прекрасні олії та багато іншого, чого Настя ніколи не бачила.
Настя сіла на килим. Засинаючи й шепочучи молитву, вона не випускала з рук срібний хрестик.