Учорашній вечір згадувався ніби в серпанку; щось аморфне, тепле, яке не має назви, сумбурне і солодке вгніздилось у нього всередині й не бажало виходити.
Учора він уперше торкнувся жіночих грудей. Хай пробудуть із нами добрі духи! Навіть зараз, згадуючи про це, він укривався потом, і добре, що Іліяш іде попереду і не бачить його палаючих щік
Він натрапив на Вілу посеред двору, в темряві, і відразу чомусь упізнав, хоча ніч стояла хоч в око стрель. Вона не відсторонилася, не втекла; біля його щоки якось раптом виникла тепла долонька, потім губ його торкнулися Добрі духи! Торкнулися оксамитові вологі губи, і у відповідь їм із самого нутра Станка піднялося болісно-солодке відчуття, памятне з напівдитячих неспокійних снів, але вже куди тим снам було до цієї нестерпно гарячої хвилі! Потім його кудись вели, і він спотикався в темряві, тому що ноги зробилися чужими і все навколо крутилося, вертілося, пронизане короткими спалахами Потім
Станко спіткнувся об корінь, який виступав із землі, і перевів подих. Спина Іліяша, як і раніше, розмірено погойдувалася попереду, і світило сонце, і пояс приємно відтягував тягар меча, але серце ганебно калатало і не бажало заспокоюватися.
Потім був запах сіна, і її руки виявилися сміливими до безсоромності. Він спочатку заціпенів, а потім розслабився, піддався, розчинивсь у гарячому, пульсуючому Його долоні вперше в житті торкнулися оголеного жіночого тіла, пальці блукали по невідомих рівнинах і теплих круглих пагорбах, потім забрели казна-куди
Довга гілка, що перегороджувала дорогу невисоко над землею, вдарила Станка під коліна. Він утратив рівновагу і впав, простягнувся, і заплічний мішок, підскочивши, стукнув його по шиї, а меч по нозі.
Іліяш оглянувся миттєво як дикий звір, у будь-яку секунду готовий до поєдинку. В руці його зблиснув кинджал; та коли подивився на лежачого уздовж стежки Станка, хижа готовність на його обличчі змінилася трохи перебільшеною скорботою:
Далеко підемо, хлопче І оселедцю не добігти, і тарганові не доплисти, так далеко ми з тобою підемо Таким собі манером
В очах його Станкові привиділася надто вже тямуща насмішка. Він підвівся, червоний, як розбійницька косинка Віли.
Рушили далі. Станко хмурився і дивився під ноги, а перед очима у нього було сіно, сіно, чорні купи сіна, смужка неба з зірками, запашне волосся на обличчі От тільки чи вдалось їм домовитися про весілля? Адже весілля тепер не минути, Віла любить його, і він, звичайно, теж
Пообідали на узліссі молодого ліска. Це було надзвичайно красиве місце щось подібне до цього Станко бачив у дитинстві на картині одного бродячого торговця. Пишні крони, мереживна тінь на високій траві, далекі пагорби, заплямовані зеленню кущів Іліяш наминав за обидві щоки хліб із сиром і голосно міркував, що непогано б завтра зловити в сильце перепілочку.
Станко поглядав на нього з осудом. Небезпечний похід дивним чином нагадував розважальну прогулянку з пікніком; дорога лежала, як у приказці мовиться, «оксамитом», і ні труднощів, ні, тим більше, небезпек не було і сліду.
Іліяш базікав, а Станко згадував, як натхненно той розписував злигодні майбутнього шляху. На двадцять золотих можна ціле господарство купити Ціле господарство! Спритно браконьєр собі ціну набив Завтра перепілочку зловимо, післязавтра куріпочку, потім зайчика чи ще кого А там і замок усі ці перекази щодо пасток можуть виявитися балаканиною, а ти, Станку, викладай гроші на бочку!
Іліяш змахнув крихти зі своєї безрукавки, на якій подекуди залишилися напівстерті цятки крові. Станко згадав, як болісно соромно було йому вчора, як він стояв, не наважуючись повернутися до корчми, де щойно розбив приятелю ніс І тоді Віла
Вставай-но, усміхнувся Іліяш, помітивши, як якась мрійливість заволокла до того похмуре обличчя Станка. Сонечко високо, мила далеко, як у пісні співається Чи ти передумав і не хочеш більше вбивати тата?
Станко зціпив зуби і встав.
Швидко і безтурботно вони йшли ще кілька годин, і сонце схилилося на захід, і Станко абсолютно впевнився, що Іліяш його обдурив. Стежка випірнула з одного гайка, щоб пірнути в інший; розділяв їх пишний, усіяний квітами луг жодна сільська дівчина не втрималася б від спокуси негайно сплести віночок.
Ледве супутники ступили на цей луг, як Іліяш став наче вкопаний. Станко, звичайно ж, зробив два зайві кроки і мало не налетів на жорстку браконьєрську спину.