Андроне, перебила сина Кончаловська. роби так фільм, як тобі підказує серце. Не зважай. Якщо і твій заріжуть не біда. Головне ніколи не зраджуй собі, своєму серцю.
Це не про мене, підтвердив молодий режисер.
Отож. А батько підключиться якщо що, хитро посміхнулась мама. Тобі ще пирога покласти? Гарний вдався з ріпчастою ялтинською Мясо таке солоденьке Тобі подобається, синку?
Мамо Твої пироги з печі то витвір мистецтва! Куди так гравюрам Дюрера до них! Андрон смачно вкусив паруюче тісто мясного маминого шедевру і від задоволення примружився. О, до речі, я їх хочу використати в фільмі.
Мої пироги? не зрозуміла тоді Кончаловська.
Та нє. Гравюри Дюрера. Як протиставлення фашизму і невігластва і величної старогерманської культури. Розумієш? Адже не можна нівелювати того факту, що Германія це не лише нацизм.
В такому разі тобі точно знадобиться допомога батька, розсміялась Кончаловська. Бо зарублять, синку, тебе, як і твого попередника.
Ні, ну чому? не здавався Андрон. Адже Папава написав сценарій з оптимістичним фіналом. В дусі часу.
В угоду лінії підморгнула мама.
Ага. Адже якщо в повісті Боголюбова Іван гине, то в новому сценарії лейтенант Гальцев, той, до котрого привели Івана після затримання радянськими солдатами, вже після війни випадково зустрічає того в поїзді з вагітною дружиною і урочисто виголошує: «Нехай буде благословенний мир!». І весь цей оптимізм Боголюбов, що по своїй же повісті переписав сценарій і повернув все назад, як було, рубає під кінець. Ти чула цю історію?
Синку Я не обізнана з вашою режисерською кухнею аж так детально. Більше тямлю в своїй, усміхнулась і стенула плечима Кончаловська. Тобі ще пирога?
Так, звісно. Я можу і весь його зїсти! І зараз розповім тобі про режисерську кухню, аби ти все-все знала, мамо Андрон відтяв чималий кусень маминого пирога, смачно пережував мясо, витер серветкою вуста і почав розповідати. Так ось, Володя Богомолов в пятдесят сьомому пише свою повість «Іван» про юного розвідника. Та набуває неабиякого резонансу. Її перекладають багатьма мовами. І все б нічого, лише фінал драматичний, та й сама повість Мяко кажучи не прославляє радянські війська в період перших двох років, а викриває, як все було. Повне фіаско нашої армії. Приблизно в той же час кінодраматург Папава береться переробити повість і зробити з неї цукерку. Героїня Орлової в «Зустрічі на Ельбі» нервово курить сигарети, порівняно з життєстверджуючою долею юного розвідника Івана. Хепі-енд. Однак невдовзі в «Комсомольській правді» була опублікована стаття про юних розвідників, які допомагали армії на Дніпрі в 1941 році. Вона закінчувалася словами: «Відгукніться, юні герої!». Богомолов, сам колишній розвідник, зателефонував до редакції газети і дізнався, що ніхто не відгукнувся: всі загинули. Тоді за його участю був написаний новий варіант сценарію з оригінальним кінцем. Себто смертю Івана. Сценарій ніби переписали згідно початковому задуму автора. Власне, як я кажу, сам Боголюбов його і написав. А ось Абалова зарубили А чому тоді не сценарій? Я не розумію, навіщо було витрачати державні кошти. Ти уявляєш, які затрати по відзнятим попередньо матеріалам було списано до збитків?