Він ще кілька разів пройшовся туди-сюди по вітальні своєї квартири офіцерського ДОСу і вирішив натомість піти в кают-компанію порадитись з жінкою, котру до сьогодні вважав своїм єдиним коханням на все життя.
* * *Зазвичай тут грали в шахи. Ну, окрім вечерь у вибірковій компанії офіцерів і командирів БЧ, звісно. Михайло подумки сам до себе усміхнувся. В кают-компанії він почувався так спокійно, немов в батьківській квартирі на Подолі, в котрій не був ще з пятдесят девятого. Власне, з того самого часу, як його прописку, згідно в флотськими правилами, було змінено на аналогічну з пропискою їхньої субмарини. Себто Сєвєродвінськ.
Михайло подивився на круглу картину і довго роздивлявся палаючі в суцільній темряві північної ночі зорі і зітхнув. На серці було неспокійно, але як же хороше!.. Він підійшов впритул до світлини «Хресної Матері» і вперіщився очима в два бурштинових провалля очей померлої дівчини, котрі, взагалі-то, були зовсім не карими, ні Однак, такими видавались морському офіцеру. А ми ж завжди бачимо те, що хочемо бачити, еге ж?
За якийсь час непорушності і дивовижності цього моменту Михайлу здалось, що «Хресна Матір» усміхається тільки йому і нікому більше Слідкує за ним своїми бурштиновими зіницями.
Ти вибачиш мене, Таньо? Я закохався в живу жінку з плоті і крові. Думав: ніколи і ось, на тобі
А як же я? кокетливо підморгнула йому дочка головного конструктора зі світлини.
А ти назавжди залишишся в моєму серці. Справді
Таня потягнулась так, що всі кісточки хруснули в її мертвому тілі і легко зійшла зі світлини. Доторкнулась напівпрозорими тонкими пальцями рук до лампи, левітуючи в повітрі, а потім обережно опустилась біля капітана, так і не торкаючись пальчиками босих ніг підлоги кают-компанії. Поділ її крепдешинової сукні кольору ранкової зорі розвівався, немов від легкого вітерцю її останньої весни пятдесят девятого, коли Тані не стало:
От ви, чоловіки, всі такі, продовжувала дражнитись дівчина. Наобіцяєте сім мішків гречаної вовни й прикусите язика.
Таньо
Дівчина зітхнула і враз посерйознішала:
Та я що? Я нічого Та й, Михайле Сергійовичу, я ж вже мертва, і ваша обіцянка померти разом зі мною нездійсненна Потанцюєте зі мною? раптом весело проказала дівчина і, не чекаючи його відповіді, взяла офіцера в свої міцні потойбічні обійми, і вони разом закружляли в вальсі по лінолеуму кают-компанії, допоки зорі за ілюмінатором картини почали розгоратися чимдуж з посиленням темряви цієї ночі.
Пройшло досить багато часу, допоки Михайло Сергійович, обіймаючи невидиму Таню, вправно кружляв сам по собі по підлозі кают-компанії. Вальс зі чотирьохамперного[18] електрофона з алюмінієвим шильдиком номер Р34ОМ грав одну й ту саму платівку безліч разів. Потім, нарешті, музика сама собою стихла. Таня ґречно отряхнула поділ своєї сукні, в котрій її поховали спекотного липневого місяця три роки тому, і відсторонилась від моряка.
Дякую за танок, офіцере. Ви жива людина. Прекрасна, однак жива, бридка мені Зі своєю кровю і лімфою всередині тіла. І офіра зіщулилась, немов їй було гидко з ним не те що танцювати, а навіть розмову вести. А в нашій ситуації це непереборна обставина. Бо, позаяк, я тепер віддаю перевагу безкровним крилатим створінням. Тому, на превеликий жаль, я змушена Вам відмовити стати Вашою дружиною.
І «Хресна Матір» знову залетіла до фотокартки і зайняла на ній своє місце. Потім підморгнула зі стіни Михайлу:
Але ви чуйна, хороша, хоча і волога людина. І все у вас з Фаїною буде гаразд. Я постараюсь все організувати якнайкращим чином. Я Вам обіцяю.
Он як усміхнувся Михайло. То Ви мені наказуєте завертати назад голоблі?
Ну, виходить, що так, пирснула від сміху офіра.
«Принаймні на сьогодні. На жаль, не впевнена, що надовго» потім подумала Таня, але цієї думки вирішила командиру пятої БЧ в голову не вкладати, як зробила зі своїми попередніми. І Таня знову стала непорушною дівчиною зі світлини, дочкою старшого конструктора Б-130 із застиглою назавжди посмішкою на незайманих дівочих вустах.
Михайло ще довго дивився на світлину «Хресної Матері» в надії ще щось почути від неї, однак вона мовчала.
За якийсь час кап-три зітхнув і знову перевів погляд до картини в круглій рамці, що емітувала ілюмінатор, з биркою номер 120159 в лівому кутку. Йому подумалось, що номеру немає на цьому кораблі, тільки його душа, і то не певно.