Вона принюхалася: крізь щілини проникав запах багаття, дим від сирих дров. Неподалік збирався натовп вона слухала голоси, тупіт ніг і коліс, дзвін. Іріс двома руками, як могла, пригладила волосся.
Карета повернула і прискорила хід. Це що ж, вони возитимуть її колами, поки кат як слід закипятить казан?!
Та швидше вже! вона вдарила кулаками в стінку. Скільки можна?!
Карета котила щодуху. Скрипіли ресори. Гуркіт каменів під колесами змінився шурхотом піску. Ще через вічність карета уповільнила хід: Іріс осіла на підлогу.
Відчинилися дверцята. Зовні не було ні площі, ні натовпу, а тільки маленька бухта серед скель. Дув вітер із моря, шелестіли хвилі, було зовсім світло. Біля причалу стояв човен.
На кормі горою височів багаж. Поруч сидів Ольвін Іріс протерла очі. Так, це був він. Іріс завмерла, раптом злякавшись, що все навколо передсмертне видіння.
Човен небезпечно захитався Ольвін схопився, побачивши Іріс. Ймовірно, думка про передсмертне видіння прийшла йому теж. Він рвонувся до неї, але човняр, масивний і кремезний, опустив йому руку на плече й змусив сісти.
Тюремна карета викотилася з бухти, за нею пішли стражники. Залишилися вражений Ольвін у човні, Іріс, незворушний човняр і лорд-регент він стояв на краю причалу, дивлячись на морський горизонт. Його обличчя було вільним від повязки:
Ваша сестра та її діти здорові. Повернулися додому.
Іріс заплющила очі. Хвилі розбивались об палі причалу. Раз, два, три
Вас із Ольвіном відвезуть у порт і посадять на корабель. У човні багаж. У гаманці плата за уроки. В ящику черепашки, у футлярі сопілка. Що-небудь іще?
Вона мовчала.
Іріс, ви мене чуєте?
Дивно, сказала вона. Ви вимовляєте моє імя правильно. Тільки ви і Ольвін.
Чесно кажучи, сказав він, помовчавши, я волів би зустрітися з вами за інших обставин. В іншій реальності. Шкода.
Він кивнув, вказуючи на човен:
Вже час.
Будь ласка, скажіть Ференцу, що я не померла.
Навпаки. Нехай знає, що вас стратили.
Це немилосердно.
Звісно. Музика нікого не робить милосердним, я помилявсь, і це на краще. Імперії потрібен такий правитель саме такий. Заради нашої батьківщини, заради Камяного Лісу; він же у вас закохався, Іріс. І він вами пожертвував. Я пишаюся собою як вихователем.
Та щоб ти здох.
Прийнято. Але не завтра. Він дуже молодий, його треба багато чого навчити.
Вона зробила крок і оступилася. Він моментально опинився поруч. Зловив і не дозволив упасти. Підтримав і повів до човна:
Із руїн постануть нові міста. На вулиці вийдуть гідні щасливі люди. Камяний Ліс процвітатиме, тому що для імператора обовязок вищий за кохання. Я хотів для нього іншої долі але обовязок вищий.
Не вийдуть гідні й щасливі, сказала Іріс. Не буде ні гідності, ні щастя, поки у вас у центрі міста прокопчений казан!
А це ми подивимося, сказав він майже безтурботно.
Човен розгойдувавсь. Ольвін стояв, балансуючи, піднісши руки, готовий зловити Іріс.
Вона повисла на лікті лорда-регента:
Звідки ви знаєте, що сестра і діти
Повірте, їм більше нічого не загрожує, він допоміг їй спуститись у човен. Ольвін, із розгубленим винуватим обличчям, підхопив Іріс і обійняв, допоміг сісти, накинув на плечі ковдру.
Ерно, сказала вона й нарешті заплакала. Будьте прокляті. Я не хочу жити у світі, де існує крик медузи.
Іншого світу не існує, сказав він глухо. Щасливої дороги.
Сонячне коло
Повість
Пролог
Дівчина танцювала в сонячному колі. Платани на бульварах, бруківка на площі, будівля університету і машини на повітряних трасах були свідками цього танцю. Щойно пройшов дощ, калюжі виблискували під новим небом, боса дівчина в легкій сукні танцювала свободу й канікули, ніжність і безстрашність, вона танцювала себе і любов, і їй було начхати на чужі погляди.
Навколо зупинялися люди, прояснювались очі, світлішали заклопотані обличчя. Зібралася невелика юрба, і ніхто не дивився осудливо.
Молодий скульптор стояв серед інших, затримавши подих, уже знаючи, що для нього настав момент істини. А коли танець закінчився, він вибрався з натовпу і пішов до себе в майстерню. Без ескізів, без чорнових зліпків, без відпочинку та їжі він працював багато днів, і дівчина зявилася на світ заново.
Старий художник, наставник скульптора, довго дивився на неї. Потім поклав руку на плече молодого: «Тепер ти один із нас».