Інші пісні зараз не пригадувалися. Взагалі нічого не приходило в голову, ніяких нормальних слів, крім усіляких на кшталт «Верхня Касрилівка» чи «Верхньодурилівка». Усіх цих «верхніх» хоч греблю гати, а от як допомогти Марії пережити ці три роки, а головне найближчі три дні, він не знав. Думав, думав, та нічого на думку не спадало.
Усе, що міг, Володимир Федорович робив. Та що ж він міг?
Особливо, якщо вони вирішать залишитися там на довше.
VII
Самуїл та Володимир Федорович трудилися у їхній і до того великій кімнаті, яка тепер, на жаль, мала стати ще більшою. Марія Ісааківна з Кларою були на кухні.
Були збори недовгі,
Від Кубані до Волги
Знов ми коней сідлали в похід.
проспівав Самуїл, закінчивши перевязувати чергову пачку книжок. Найважчі з них довідник практикуючого лікаря та промови видатних російських адвокатів. Володимир Федорович тим часом пакував речі Михайлика їх, як не дивно, було найбільше.
Ваша верхняя Кацапетівка зачекає, нікуди не подінеться, упевнено сказав Володимир Федорович. Спішити нікуди, головне нічого не забути. Все-таки не в «нижнє» якесь збираєтеся, а у «верхнє». Статус зобовязує.
Згоден, Володимире Федеровичу, дорогий. Моя мама каже: все має бути як годиться.
Ну, що вони переживають? Балашівка на місці?
Дякую, все гаразд. За Балашівку я спокійний. Тато працює на велозаводі малярем. Іда на миловарній фабриці. Майя уже у пятому класі.
Не переживають, що надовго відїжджаєте?
Самуїл відповів не одразу мабуть, тому, що саме взявся за нову пачку з дитячими книжками:
Гадаю, переживають
І додав весело:
Три роки це зовсім недовго, запевняю вас. Як-небудь і у відпустку до Харкова постараємося вирватися.
«Майже стільки, скільки ми пробули в евакуації, мовчки заперечив Володимир Федорович. Три роки тому ще й Михайлика не було»
Може, собаку має сенс завести? спитав він, щоби не заперечувати вголос. Село є село, аллах його забирай. Хоч і верхнє. Вам би собака на господарстві не завадив. А так вся надія на вашу Надію, якщо я вірно зрозумів.
Самуїл скрикнув гидливо:
Собака у хаті?
І одразу ж додав:
Та хоч і надворі. Я сам буду сторожувати, аби тільки не смерділо псиною.
Михайлик відірвався від гри і смачно повторив нове слово кілька разів, наголошуючи на «с»:
Псиною! Псиною! Псиною! Псиною!
«Які ви Антошо, слова промовляєте! напевне сказала б Клара, але і вона, і Марія Ісааківна були на комунальній кухні.
VIII
На травневі свята Михайлик дуже налякав матусю і навіть Володимира Федоровича, якого взагалі-то ніколи не лякав. Коли Клара повернулася, здається, з бібліотеки, Марія Ісааківна зустріла її більш занепокоєною, ніж зазвичай.
Кларо, дитина щось просить, а я нічого зрозуміти не можу.
Мамо, здивувалася Клара, Мітусик уже досить добре розмовляє. Як можна його не зрозуміти?
Ну так сама у нього спитай. Бідна дитина, навіть у мене вже сил не вистачає, а йому як же?
Клара взяла Михайлика на руки.
Мітусику, чого ти хочеш? Скажи матусі, не тримай у таємниці.
Михайлик був заплаканим і змученим.
Абликоти тутені заїкаючись, промовив він і знову заплакав.
Чому ви з Самуїлом його навчили? посміхнувся Володимир Федорович. Таких слів не буває.