На обличчі Зіновія промайнув вираз гордості за доньку та частково й за себе.
Це зовсім інша справа, зауважив він. А персоналії тобі уже відомі? Я маю на увазі не підзахисних, а начальство.
Я дізнавалася (щоби Клара не дізналася?): мій начальник адвокат району, його звуть Никифор Федорович. А от прізвище, татку, боюся промовити.
Чому ж так?
Вивести рідного батька з рівноваги не тільки безжалісно, але й надто легко, а от увести назад незміримо складніше. Надіюся лише на твій фронтовий гарт.
Зіновій виколупав з бляшанки червону цукерцу, потім, мабуть, щоби притлумити хвилювання, й жовту.
А саме?
Даремно ти наполягав, зітхнула Клара. Ну, гаразд. Гнида його прізвище. Тільки не «Гнида» a la russ, а одвічно полтавська Гнида.
Вона вимовила «г» по-українськи як дзвінке «х».
Зіновій відколупнув третю цукерку, зелену.
Мало там що, заперечив він, заспокоюючи і Клару, і, здається, себе також. Прізвище саме по собі зовсім нічого не означає. Я ось Стольберг, ну і що в мені від сталевої гори? Ти тепер Блехман, але на бляхаря зовсім не схожа. Або візьми династію Романових. Одне й те ж самісіньке прізвище, а якщо вдуматися, люди всі зовсім різні, навіть нічого, можна сказати, спільного, особливо між такими, як, наприклад, Олександр ІІ і такий же другий, але Ніколашка.
Клара подивилася на нього чи то з сумнівом, чи то з надією.
Ти мені все-таки не відповіла, Зіновій перевів розмову на іншу тему, більш предметну. Тобі ніколи не хотілося стати не адвокатом, а прокурором?
Інколи хочеться, відповіла Клара, майже не замислюючись. Таке, буває, бере зло на всяку сявоту. Розвелося її До війни усе-таки їх стільки не було А тепер, боюся, настає сявотська ера.
Це в тебе вікове, доню! розсміявся Зіновій. Раніше було краще, зараз стало гірше, а буде зовсім поганюче коли постарієш. Або зовсім ніяк не буде.
Татку, ну ти ж мене знаєш. Мені завжди добре. Але сявок раніше стільки не було. Особливо зараз їх може розплодитися, як ніколи.
Ну, сявки та ракли це явище вічне, усміхнувшись, кивнув Зіновій. Ти просто не одразу почала їх помічати. До війни тобі було всього нічого Щоправда, зараз і дійсно багато що зміниться, але сявкам привільніше, гадаю, не буде. Ну, хіба що ледь-ледь.
Він знову розсміявся. Клара подумала, також кивнула і продовжила, зовсім не засмучено, не зважаючи на невеселість теми:
Уже стало, татку, і не ледь-ледь. Обсявили все довкруж. Подивишся на такого: усе ж у нього є, то чого йому ще треба? Чого ж він казиться? Ну, був би якийсь нещасний, голодний, або ще якийсь-там, а то ж, ген, стільки ситих сявок глузду не добереш! Буття ж має визначати свідомість, а воно поводить себе непередбачувано, як перезріла дівиця.
Ну ось, а ти збираєшся їх захищати?
Клара знову недовго подумала.
Якщо не існуватиме altera pars, значить, сявки перемогли.
Сявки no pasaran! весело підняв стиснутий кулак Зіновій. Інша рука в кулак не стискалася: три пальці відірвало під Сталінградом, разом зі шматком рукояті кинджалу, коли вони ішли, вірніше, бігли, мороз був скажений, в рукопашну і він зчепився з дивовижно дужим фріцем.
Мабуть, Клара зітхнула, є категорія людей, котрим призначено бути сявками. Як деяким холопами, скільки не відміняй холопство. І скільки потому не стріляй у тих, хто його відмінив.
Та й хто такий сявка? стенув плечима Зіновій. Той же самісінький холоп, тільки ситий та не битий Але проблем довкола і без того вистачає, донечко. Сявки не найбільша, ти ж знаєш
Клара похитала головою:
Це, таточку, все з однієї опери, усе ланки одного ланцюга. Маленький сявка маленькі проблеми. Великий великі.
Зіновій зітхнув: ще й які!.. Поставив іншу платівку Шульженко.
Молодець, землячко! похвалив Зіновій. Скільки часу не мине, ніякий прогрес не замінить мистецтво.
Клара замислилася ще довше. Подивилася у вікно, повз їхні вікна саме проїзджала «четвірка», акуратно тримаючись штангами за електричні проводи. Темно-коричневий дерматин сидінь так затишно пахне, але зараз тимчасово не для Клари, а для не чисельних пасажирів: у суботу вранці в тролейбусі народу небагато.
Знаєш, татку, я гадаю, промовила вона, помовчавши, що прогрес і цивілізація це зовсім різні поняття. Більше того, вони протилежні. Чим більше прогресу, тим, врешті-решт, менше цивілізації Мистецтво це частина цивілізації, як, скажімо, Римське право. Або «Війна і мир».