Випадкова хмаринка припливла з-за Держпрому, підморгнула і ствердно бризкнула теплим, короткочасним дощиком.
V
Гарно у тебе, татку! сказала Клара, всідаючись на улюбленому, єдиному дивані. Майже як у нас. А де Берта?
У неї сьогодні робочий день, тож я на господарстві, відповів Зіновій. Можу поспілкуватися з єдиною донечкою, сказати щось розумне, якесь напуття. Бо ж, коли приїдете офіційно, усім святим сімейством, буде вже не до напуття, вся душевна енергія піде на Михайлика.
Ця енергія нікуди не подівається, посміхнулася Клара. Вірніше, чим більше її витрачаєш, тим більше прибуває.
Зіновій кивнув, затим запитав:
Слухай, ну як ви вирішили щодо дитсадка? Є там дитсадок? І взагалі
Клара похитала головою чи то байдуже, чи то все-таки трохи стурбовано:
По господарству та з Мітуликом нам буде Надійка Писаревська допомагати. Це місцева дівчина, нам дали її адресу, ми вже з нею списалися. Будемо у неї жити, вона буде готувати їжу і за Мітуликом доглядати.
З платівки Бернес співав «Темну ніч», а в кімнаті на розі Маяковського та Сумської було світло і затишно. Клара подивилася на платівку і зітхнула.
Це пісні стомлених чоловіків, а не аж зайво бадьорих «перемірків», зауважив Зиновій. Якщо така людина говорить, що з тобою все буде добре, значить, йому можна і треба вірити.
Згодна, прогнала сумніви Клара. Гірше зневаження майбутніх труднощів лише їхнє перебільшення.
Ось це слова моєї доньки, а не вихованки пансіону благородних дівиць!
Клара розсміялася.
Отже, я недостатньо благородна? Чи вже не дотягую до дівиці чи то пак, перетягую? Скажи прямо, татку, маніритися тут не годиться!
Зіновій поцілував її густе чорне волосся, неначе старанно завите, а в дійсності майже від народження хвилясте. Не кучеряве так було б усе-таки не надто красиво, а саме в міру хвилясте. Втім, як це у Клари може бути щось та не в міру?
Значить, будеш захищати невинних? посміхаючись, запитав Зіновій.
Клара навзаєм поцілувала батька і, не замислюючись, адже вона вже й так достатньо передумала про це на лекціях професора Фукса, відповіла:
І винних також. Audiatur et altera pars тобто нехай я буду почутою. Я, татку, і є та сама «протилежна сторона», і я хочу, щоб мене чули і дослухалися. А без мене так ніколи й не розберуться, хто винен: «народ, що камінь божеством вважав, чи ниций кат прекрасного творіння».
Зіновій сів у крісло, слухняно і з задоволенням слухаючи доньку.
Можна, звичайно, страчувати усіх без винятку, на лобному місці. Але для того треба лише кільканадцять вбивць, до того ж не «поганих», як ті, кого вони вбиватимуть, а «хороших», аби вони вбивали тільки визначених кимось «поганих». У начальства ж тонкі види, як говорять Гоголь та Володимир Федорович. Начальству видніше.
Зіновій пожалкував, що кинув палити. Вийняв кілька монпансьє з кольорової бляшаної коробки, яку Клара принесла йому в подарунок від Володимира Федоровича, посмоктав їх, потім розгриз і зїв. Мабуть, саме красива бляшанка надавала маленьким різнокольоровим льодяникам особливий присмак. Навіть палити розхотілося, так було смачно.
Начальству, замислено сказав Зіновій, намагаючись не обвалювати на Клару все, що коли-небудь усе одно обвалиться, без огляду на його «тонкі види», завжди чогось, та не видно і завжди чогось та не вистачає. Одному пасовищ для незчисленних скакунів, іншому скринь для небачених скарбів, третьому просто тісно, жити ніде бідоласі. Ну, й не жив би, навіщо свої проблеми вирішувати за чужий рахунок?
Клара посміхнулася:
Мабуть, у нього немає власного рахунку, от і доводиться користуватися чужим.
Помовчали.
А це Верхнє, спитав Зіновій, що це за населений пункт такий? Якщо це дрімуче село, то навіщо там адвокат?
Клара ствердно похитала головою:
Верхнє, татку, хоч і село, але зовсім не дрімуче. У всякому разі, я намагаюся на це надіятися, а Сеня мені в цьому допомагає. Усе, що не робиться, на краще.
А що не робиться, доню?
Щоб це зрозуміти, треба спершу щось зробити. Ну, а те, що зроблене, вже зроблено, продовжила Клара. Райцентр, селище міського, зазнач, а не зовсім уже сільського, типу. А я буду адвокатом районної прокуратури.
На обличчі Зіновія промайнув вираз гордості за доньку та частково й за себе.
Це зовсім інша справа, зауважив він. А персоналії тобі уже відомі? Я маю на увазі не підзахисних, а начальство.