Напевно, твоя правда, зніяковіло погодився Юстин. Напевно
Знову замовкли.
А я сам залишився, сказав Юстин. Дід поїхав на ярмарок Раніше завтрашнього вечора і чекати нічого.
Слухай, після паузи сказала Аніта, і голос у неї був майже урочистий. Покажи мені, як ви живете, га?
* * *Юстин побоювався, що Вогник не прийме неочікувану гостю але той, хоч і не радів особливо, команди послухався і забрався під поріг, брязкаючи ланцюгом.
Аніта, як виявилося, зовсім не боялася собак.
Вона захоплювалася козами, курми, вона заглядала в піч, із захопленням брала в руки грубі тарілки та миски, залазила на лавку, щоб понюхати пучок сушених трав під стелею:
Здорово!
Юстин соромився їхньої з дідом хати убогої, не дуже чистої, сирої та темної. Юстин не розумів, де мала вирости дівчина, що з таким інтересом роздивляється пічний рогач. Проти Юстинового побоювання дідові «штучки» (заготовки для оберегів, жабячі кістки, піря дивовижних птахів, клубки кольорових ниток і заговорений віск) нітрохи Аніту не зацікавили. Розмальовані деревяні ложки захопили її куди більше; щоправда, за весь час, поки Аніта вивчала хату, двір і сарай, між нею і Юстином не було сказано і двох слів Аніта щоразу зупиняла Юстина, коли той намагався щось пояснити:
Потім
Потім вони вийшли на подвіря, Аніта виявила бажання сісти на землю, і Юстин підстелив їй рогожку. Аніта дочекалася, поки поруч сяде Юстин, і витягла свій ножик.
Юстин дивився, як вона вирізає коло. Краєм свідомості пройшла думка, що до дідового повернення треба буде затерти слід ножа на землі.
Дякую, сказала Аніта. Шкода, що грубку розтопити не можна. Мені хотілося б подивитись, як туди дрова кидають.
А у тебе вдома, обережно запитав Юстин, грубку топлять чим?
Аніта перестала всміхатися. Подумала, поторкала кінчик носа:
У мене вдома грубки взагалі немає. Про мій дім давай не говорити, добре?
Це трошки нечесно, сказав Юстин. Я ж тобі все показав Усе, що у мене є.
Авжеж, Аніта нервово зімяла поділ. Звичайно, це не дуже чесно але тільки що поробиш? Є таке слово «не можна». Чув коли-небудь?
Але ж ми в колі, нагадав Юстин.
Дівчина насторожилася:
А що ти знаєш про коло?
А що мені треба знати?
Аніта відвернулася:
Нічого не треба знати. Не твоє це діло. Просто мені захотілося сьогодні прийти Сюди. Я і прийшла. Скоро піду.
Повз них пройшла руда курка. Мимохідь склюнула якогось жучка. На курячій спині потворною чорною плямою лежала заговорена дідом смола.
У тебе батько суворий? припустив Юстин.
Так, неохоче відповіла Аніта.
А мама є?
Нема Слухай, мені справді скоро пора.
А я не буду тебе розпитувати. Сиди спокійно.
Аніта раптом усміхнулася:
Та ні, питай, я не боюсь. Якщо не зможу відповісти, так і скажу.
Юстин зрозумів, що хвилюється.
Твій дім далеко? почав він обережно.
Аніта кивнула: Так. Мабуть. А можливо, не дуже.
Юстин помовчав, вибираючи питання.
Твій дім там завжди світить сонце?
Аніта подивилася здивовано:
Ні. Там узагалі немає
І вона затиснула собі рот рукою.
А як же ти тоді дивишся крізь скельце? запитав Юстин, відчуваючи неприємний важкий холод у грудях.
А я там не на сонце дивлюся, сказала Аніта глухо.
Це під землею? запитав Юстин.
Можливо, зітхнула Аніта.
Твій батько
Аніта різко підвела голову, глянула на сонце, заплющила очі:
Мені пора, Юстине. Минулого разу, коли я запізнилася, мені таке було Краще зараз піти, а то он хмара повзе, дивись!
І Юстин піддався на дитячу хитрість. Глянув туди, куди вказувала Аніта, а коли обернувся знову поруч із ним уже нікого не було.
Узагалі нікого. Тільки кури.
На ланцюгу скиглив Вогник.
* * *Дід повернувся наступного дня. Ледь глянувши в його здорове око, Юстин зрозумів, що новини погані.
Кепсько з торгівлею?
Яка вже торгівля! Дід стояв, прихилившись до стіни, і байдуже дивився, як Юстин розпрягає коня. Прийшли верхівці бути біді, памятаєш мої слова?
Що ж сталося? Юстин намагався говорити якомога недбаліше, тоді як руки чомусь починали тремтіти. Кінь, якого дід зазвичай беріг, тепер почувався погано: мокрий, заморений, зі слідами батога на спині.
Його немилосердно поганяли.
Наш ось війну затіяв, мовив дід глухо.