Упав, сказав Юстин, уже розуміючи, що не розповідатиме далі, і розуміючи чому. Він переміг і став князем. А я втік, бо всіх інших бастардів Звор звелів убивати
Аніта замислилась. Юстин розумів, що збрехав їй ні з того ні з сього. Просто, щоб не розповідати про нічну зустріч із її батьком. Про їхню розмову. Про червоний шовковий прапорець.
Чи любила б Аніта людину, в чиїй душі чужою рукою залишено шматочок червоного шовку? Може, дарма він приховав правду?
Може, Аніта запитає зараз але чому ж ти був у князівських покоях, коли я принесла тобі скельце?
Вона не запитала. Думала про інше:
Князь ти чи втікач мені все одно Де ти захочеш жити мені все одно Ми зможемо втекти так далеко, де не тільки новий князь сам Вухатий Звор нас не дістане. Ми можемо жити в теплій країні, де ніколи не буває зими, там, куди відлітають ельфуші, як тільки у нас настають перші заморозки Ми можемо жити хоч у людному місті, де всі одне до одного добрі Хоч у горах, самотньо, де тільки грифи й немає жодної живої душі Ми можемо все, що захочемо, Юстине. Ми заслужили Давай одружимося завтра? Я дам знати моєму батькові
Так, сказав Юстин, відчуваючи холодок у животі. Звичайно, його присутність на весіллі обовязкова?
Адже це він здійснить обряд, усміхнулась Аніта.
Який обряд?
Стародавній, найправильніший весільний обряд Щоб не тільки у вчинках ми не могли зраджувати одне одного, але не зробили б цього і в помислах він увійде кожному з нас у душу і залишить там червоний шовковий прапорець.
* * *По першому снігу Юстина вистежили. Від неминучої загибелі його врятувала муха-аговкалка, заговорена дідом, яка спочатку заманила переслідувачів за собою. А коли мисливці зрозуміли свою помилку дичина була вже далеко; Юстин біг, розсипаючи за собою останнє насіння-обманки, чуючи, як із тріском уростає у промерзлу землю коріння дерев-одноденок, як піднімається частокіл стовбурів, ачей, не проберуться кінні
Потім обманки скінчилися. Він біг, вибираючи яри глибші та хащі густіші. Йшов, не зупиняючись ні на хвилину, не відпочиваючи навіть уночі, ніби і не знаючи, що таке втома. Він ішов крізь забутий людьми ліс, це була важка робота але робота куди важча відбувалась у нього всередині.
«Чому, вражено питала Аніта. Хіба ти збираєшся зраджувати мене?»
«Ні, твердив він крізь зуби. Саме тому, що не збираюся. Саме тому, що люблю тебе і довіряю тобі І ти мені довіряй! Без будь-якого прапорця в душі!»
«Але ж це традиція, говорила Аніта і здавалася при цьому такою розгубленою, що навіть тепер, згадуючи, Юстин скрипів зубами від жалю. Це як клятва, говорила Аніта. Адже в усі часи і в усіх народів майбутні чоловік і дружина дають одне одному клятву Ти скажеш, що не треба давати, адже і так зрозуміло, що вони люблять одне одного?»
«Клятву я можу дати і без допомоги твого батька», твердив Юстин.
«Значить, ти просто боїшся, з полегшенням сміялась Аніта. Ну що ти, це не боляче і не страшно. Це взагалі непомітно, ось побачиш»