Юстин завмер із розкритим ротом, а дівчинка зміряла його пильним поглядом і раптом розреготалася дзвінко, на весь ліс:
Сміхота! Тобі могилу викопали, а ти живий!
Ти думаєш, це смішно? пошепки запитав Юстин.
Дівчинка перестала сміятися, зробила крок уперед, Юстин відразу згадав усі страшні дідові розповіді і вже ні на що не міг дивитися, крім маленьких шпор, що сяяли, як полуденний лід. І, здається, вже відчував їх на своїх боках
Та, яку ти чекаєш, скоро прийде до тебе, сказала Королева верхівців. Вона вже в дорозі Йях-ха!
Юстин почув шурхіт за спиною і встиг пригнутися. З кущів стрибонув через Юстинову голову величезний вовк; дівчинка скочила на нього верхи і всадила шпори в боки:
Йях-ха! Прощай!
Беззвучно хитнулися вкриті інеєм гілки.
* * *Повернувшись до землянки, він одразу зрозумів, що сюди хтось навідувався. Першим бажанням було тікати геть стрімголов; він відступив до товстого дерева біля стежки, наклав на лук стрілу і довго озирався, прислухався і принюхувався, намагаючись визначити: де засідка?
Засідки не виявилося. Крізь голі гілки було видно і стежку, і вхід у землянку, і замаскований із неї вихід, який Юстин улаштував, як лис, про всяк випадок. Якщо хтось десь і ховався то тільки всередині, а там більше двох людей не поміститься
Не опускаючи лука, Юстин підійшов ближче.
Хто тут?
Деревяні двері повільно відчинились. У низькому отворі стояла, пригнувшись, круглолиця дівчина з коротким, до плечей, світлим волоссям.
«Та, яку ти чекаєш, скоро прийде до тебе. Вона вже в дорозі» Королева верхівців ніколи не бреше.
* * *Я збрехала тобі, сказала Аніта.
Але ж ти врятувала мені життя
А перед цим я збрехала тобі. Прости, га?
Але ж ти врятувала мені життя!
Вони лежали, обнявшись, і навколо була темрява.
Я памятала тебе щодня, говорила Аніта. Я згадувала тебе щогодини
Ти втекла від батька?
Ні Я ще не навчилася тікати від нього, але коли-небудь навчуся
Але він знає, що ми разом?!
Так Він знає.
Значить, нам треба ховатися?
Я ще не навчилася ховатися від мого батька Навіть коло, накреслене Ножем Забуття, більше не допомагає
Значить
Це мій батько звелів мені принести тобі скло.
Як?!
нічого не знала про тебе, не знала, що з тобою, не знала, де ти Батько замкнув мене.
Як
А потім він сказав, що тебе збираються вбити і що коли я хочу можу віднести тобі скло, яке відведе тебе від смерті вона щасливо розсміялася. Чи хочу я Якщо я хочу
Ти встигла в останню мить, сказав Юстин, насилу переводячи подих. Але потім куди ти зникла потім?
Тисячу разів на день я говорила йому, що рано чи пізно втечу знову.
Утекла?
Я тепер буду з тобою завжди. Він дозволив.
Що?!
Він дозволив. Він сказав: нехай. Він сказав, що ти йому подобаєшся.
Скажи ще
Він дозволив. Ми будемо разом.
Не вірю, бурмотів Юстин, а тепле сонце розпирало його груди, штовхалось у ребра. Не вірю Нарешті
Над землянкою гуляв вітер. У маленькій глиняній печі тьмянів жар.
* * *Юстин топив грубку всю ніч. До ранку в землянці було мокро і душно, а вітер, який вривався в щілини, перетворювався на пару.
Тепер треба думати, де жити, сказав Юстин винувато. Якби ми могли повернутися до діда Але ми не можемо. Князь
Вухатий?
Ні, сказав Юстин, відчуваючи незручність від того, що Аніта нічого не знає і доведеться їй, виявляється, пояснювати. Новий князь його імя Арунас, раніше він був ковалем
І він розповів їй усе, що сталося з тієї миті, як на їхній із дідом двір заявилися вершники на високих конях, і до останнього випробування їхні з Арунасом скачки на шкапах.
Знаєш, як верхівці заганяють до смерті будь-яку тварину, що її вдасться осідлати? Ось так і ми мусили Він нахльоскував і шпорив
Юстин розповідав, смакуючи, як здивується Аніта, дізнавшись, у чому насправді полягало випробування Звора проте розповідь його якось сама собою обірвалася в тому місці, де вмираючий кінь Арунаса впав.
І він переміг? запитала Аніта. А кінь упав?
Упав, сказав Юстин, уже розуміючи, що не розповідатиме далі, і розуміючи чому. Він переміг і став князем. А я втік, бо всіх інших бастардів Звор звелів убивати