Юстина вели через двір до вежі. Темниця, підвал, туди ніколи не досягають сонячні промені
Осколок скла все ще був у Юстина в кулаці. Ніхто не завертав йому руки за спину ніби маючи на увазі, що він сам вибрав свою долю і тепер вільний без примусу йти назустріч смерті
Стривайте, сказав Юстин хрипко. Одну хвилину Тільки на сонце подивитися
Стражники перезирнулися.
Дивися, з погано прихованим співчуттям сказав старший.
Сонця ж немає, зауважив інший.
Зараз вийде! пообіцяв Юстин. Одну хвилину!
Нам не можна тут стояти, сказав старший стражник.
Але воно зараз вийде! не здавався Юстин. Спершу ніби іскорка прорвалася за край хмарного покривала. Потім шматочок диска.
І наступної секунди Юстин побачив світлий небесний круг крізь осколок закіптявленого скла.
* * *Він лежав на теплій землі, потилиця упиралася в тверде. Цвірінчали коники.
Він полежав трохи і сів.
Під ним була могила. Не дуже давня. Він схопився; на могильному камені було грубо витесане його імя.
Юстин здригнувся і озирнувся.
Так, цю могилу він викопав своїми руками, рятуючись від вербувальників Червонобрового. І вийшло так, що Червонобровий мертвий, а він, Юстин, який ось уже кілька разів стояв на порозі смерті живий
Він подивився на свою долоню. Закіптявленого осколка не було залишилися тільки порізи і закипіла кров.
За деревами виднілася хата. Юстин спершу пішов до неї, потім побіг. Назустріч йому вискочило цуценя-підліток і спершу загавкало, а потім упізнало; дід, що місив глину в старому кориті, обернувся. Підсліпувато примружився.
Грудки свіжої глини налипли на шовкову княжу сорочку. Дід, що не обіймав Юстина відтоді, як він став дорослим, тепер намертво схопив його в білі обійми, що пахли глиною.
Частина третя
Пізньої осені Юстин зустрів Королеву верхівців.
Це був час довгих ночей, час сухого шереху й далеких вогнів, видимих із пагорба крізь голі гілки дерев. Юстин перебрався з куреня в заздалегідь облаштовану землянку з лежанкою, грубкою та комином. Багато днів він жив сам, ховаючись від усіх, займаючись полюванням і риболовлею, підбираючи хлібні «гостинці», які дід залишав для нього в умовленому місці, і тільки рідко-рідко, якщо вже ставало зовсім не під силу навідуючись уночі додому.
Він знав, що його шукають. І що за дідом спостерігають, теж знав. І знав, що останнім часом стеження стало менш пильним. Може, Вухатий Звор і за ним князь Арунас повірили, що Юстин або пропав зовсім, або перебуває в чужих землях?
Звор поїхав, пошепки переповідав дід здобуті для Юстина новини. У нього нова війна, на цей раз на заході Йому, бач, усе воювати треба А новий князь тихше води, нижче трави. Все по-Зворовому продовжується, які він укази видав такі й залишилися Воно і зрозуміло, з прапорцем у душі особливо не посваволиш
Юстин кивав, потираючи ребра. Зліва в грудях поколювало звично вже, несильно, ніби тупою голкою.
А Господар Колодязів знає, де ти, ще тихіше шепотів дід. Від нього не сховаєшся Але Звору не видав. Звор йому за прапорець заплатив, не за шпигунство А знаєш, чим Господар Колодязів плату приймає?
Не знаю і знати не хочу, шепотів у відповідь Юстин.
І дід замовкав.
Він складав Юстину обереги від випадкового ока, від недоброго помислу. Давав насіння-обманки: кинеш таке в землю, і виросте дерево, на вигляд старе, років пятдесяти, і простоїть добу або дві, а потім розпадеться трухою. Такими обманками кого завгодно з пантелику можна збити: прийде людина в знайомий ліс а ліс же інший зовсім
Сильця та пастки, споруджені дідом, допомагали Юстину прожити якщо не ситно, то хоча б не голодно. Інша річ, що лісовики не люблять заговорені пастки: рвуть їх, плутають, поганять послідом. Від лісовиків у Юстина була сіль навпіл із вовчим порошком.
Наближалася зима. Першого ранку, коли випав іній, Юстин пішов перевіряти пастки і зустрів у лісі Королеву верхівців.
Під ногами не шелестіло, як зазвичай, а похрускувало і навіть побрязкувало. Юстин вийшов на галявину і побачив дівчинку років чотирьох, у зимовій хутряній безрукавці, але простоволосу, з довгою світлою косою, недбало перекинутою через плече. Він уже розкрив рот, аби запитати, звідки в лісі дитина і чи не заблукала вона коли раптом побачив на високих дівчачих чобітках шпори з алмазними зірками.