Брешеш, розчаровано сказав Юстин. Не могла ти його так розгледіти. «Золоті шпори» Про золоті шпори і так усі знають.
Не брешу, образилася дівчина. Утім, не хочеш вірити так і не вір
Шкода, що ти не Королева наїзників, несподівано для себе сказав Юстин.
Дівчина похитнулася на своєму ненадійному сідалі:
Що?
Юстин зрозумів, що не памятає, як її звуть. Треба ж, адже вона хвилину тому назвала своє імя! А через отих клятих верхівців усе забув
Е-е-е, де ж сонце? стурбовано пробурмотіла дівчина, дивлячись угору.
А тобі навіщо?
Погрітися хочу, буркнула дівчина.
Замерзла? Стривай, ще не те буде. Може, і дощик до обіду збереться
Слухай, чого ти до мене причепився? Задушити готовий за кілька ягідок? Усі ви, селяни, такі жадібні
Я не селянин, сказав Юстин.
А хто?
Садівник.
Чи не все одно? Садівники теж жадібні
Юстин розглядав підошви її туфель. Ні, в цьому вона не могла прийти здалеку.
Звідки ти взялася?
Нізвідки. З неба впала.
Юстин озирнувся. Ніякої коняки і навіть слідів її перебування поблизу не було.
Ти сама? запитав Юстин чомусь із занепокоєнням.
Сама, помовчавши, сказала дівчина. І заступитися за мене нікому. Так що знущайся як хочеш.
А як ти приїхала? Ти по дорозі не йшла, у тебе туфлі чисті й підошви тоненькі Морем?
Морем, погодилася дівчина, але знову після крихітної паузи, і ця затримка не сподобалась Юстину.
Знаєш що? Добром злазь.
Дівчина демонстративно подриґала ногами:
Мені й тут непогано.
Погано, сказав Юстин із натиском. А буде гірше Ти, сподіваюся, не русалка?
Королева верхівців, фиркнула круглопята. Та хоч відьма. Як собі хочеш.
Вона дивилася на небо, і Юстин дивився теж. Чомусь уявився ворон розміром з бика, верхова пташка, що каменем падає з піднебесся
Що ти там забула? На небі?
Нічо
Ймовірно, кругла пята все-таки зісковзнула з тонкої гілки. Дівчина на вигляд була витонченою та легкою одначе, падаючи, перекинула Юстина, ніби деревяну плашку. Замість того щоб зловити предмет, який летить і волає, Юстин послугував йому периною при падінні.
Було боляче. Дівчина не навмисне заїхала йому коліном у живіт і ліктем у зуби, і він був дуже радий, коли вона злізла з нього і швидко відскочила вбік.
Королева верхівців, пробурмотів він, насилу підводячись.
Вибач, сказала вона і відступила на два кроки. Туфлі її валялися саме там, де Юстин їх упустив. Тепер він підняв їх, склав підошву до підошви і сунув під пахву.
Віддай, сказала круглопята, переминаючись з однієї босої ноги на другу.
Зараз, гмикнув Юстин.
Дівчина простягнула руку:
Дай.
Не дам. Босоніж не втечеш.
Дівчина глянула на небо хмари тим часом згустилися, сонце не проглядало.
А я і так не втечу, сказала вона майже пошепки. Давай, маж мене дьогтем Чого вже там. Уперед.
Юстин насупився. Помовчав, дивлячись круглопятій у вічі; кинув їй туфлі тим миттєвим плавним рухом, яким дід учив його метати ножі:
На!
Вона зловила. Проковтнула слину; взулася, навмисно не дивлячись на Юстина. Випросталася, випнула підборіддя; Юстин зроду не бачив благородної дами, але подумав у цю хвилину, що саме такий, імовірно, шляхетні дами і мають вигляд
Прощавай, сказала дівчина так гордовито і таким низьким голосом, що Юстин подумав: пробасила.
Прощавай
Вона повернулась і пішла геть. Не йшла виступала, ніби по килимовій доріжці; на десятому кроці спіткнулась об корінь і мало не впала. Засичала від болю.
Обернулася.
Юстин стояв, не рухаючись з місця.
* * *У тебе попоїсти знайдеться?
А що, черешні не ситні?
Далися мені твої черешні У мене ноги геть усі подряпані. І коліно болить.
Юстин зупинився:
Слухай, звідки ти взялася? Серед ночі, вдосвіта? Сама? Звідси до найближчого хутора цілий день тюпати, якщо пішки А до міста всі два дні Де твій екіпаж? Де твій човен?
Човен?
Але ти ж сказала, що морем дісталася?
Дівчина деякий час намагалася придумати переконливу брехню. Не придумала. Скривилася:
Давай сядемо.
І вона сіла просто на траву, вимогливо втупилася в Юстина від низу до верху, і він змушений був наслідувати її приклад. Дівчина подивилася, насупившись, Юстину у вічі, витягла звідкись із-за пояса маленький ножик і, розтинаючи траву та землю, окреслила навколо себе і Юстина широке коло.