Юстин ривком оглянувся. Йому здалося ось-ось на шию звалиться з гілки нещадний любитель швидкої їзди, розірве рот вудилами, що казна-звідки взялися
Гілки погойдувалися, ніби заспокоюючи. Серед листя виднілися маленькі яблука, що ледь почали визрівати.
Юстин закинув косу на плече і поволі рушив в обхід величезного саду, їхнього з дідом єдиного надбання, їхньої гордості й годувальника, вічної турботи, їхнього саду, коротше кажучи
Він ішов і думав про верхівців. Про те, що все їхнє коротке життя забава. Що вони заради забави ганяють на птахах і щурах, на собаках, вовченятах і кажанах. І скоріше за все у них немає ніякої Королеви. Навіщо їм Королева? Кожен із них сам собі король
З іншого боку Не буває диму без вогню, вірно? Нехай усі, хто нібито бачив Королеву, брешуть Але ж люди, трапляється, пропадають казна-куди, був і нема Може, ті, що зникли, і бачили Королеву насправді? Просто нікому не встигли розповісти?
Над його головою захиталася гілка, сіпнулась, обрушуючи на Юстина рідкий дощик роси. Він підвів голову; у кроні старої черешні, як у зеленій кулі, сиділа дівчина.
Обличчя її було біле і кругле, занадто велике для верхівця. Шия, плечі, тонкі руки, поділ світлої сукні; Юстин напружено шукав поглядом перетинчасті крила. Якщо тільки за спиною ховаються складки, то
Дівчина похитнулася, утрачаючи рівновагу. Вперлася в гілку босими ногами; Юстин розгледів дуже тонкі, ніжні ступні, круглі пяти, два ряди круглих пальчиків ніби чотки.
Вона сиділа, насупившись; із кожною секундою небо ставало все світлішим і світлішим, і Юстин уже міг бачити, що незнайомка не така бліда, як здалося спочатку. Що щоки її румяні, кінчик носа рожевий, а волосся каштанове. І ще він бачив, що їй ніяково і тому вона злиться.
Ти косар? запитала вона нарешті. Йшов траву косити? От і йди собі
Голос у неї був нібито застуджений низький і хриплуватий.
Я господар цього саду, сказав Юстин. І цього дерева.
Значить, це твою черешню я їм, спокійно підсумувала дівчина. Будь ласка, йди своєю дорогою. Я зараз злізу.
Гілка хитнулася; дівчина втратила рівновагу, намагаючись прикрити подолом кругле коліно:
Ну, що втупився? Йди звідси!
Черешня у нас іще не дозріла, сказав Юстин.
Це внизу не дозріла А тут, на верхівці, цілком уже гарненька Ай!
Юстин відкинув косу і кинувся їй на допомогу проте в останню мить злодійка примудрилась не впасти. Знову піднялася на гілку, залізла ще вище; з висоти глузливо глянула на Юстина:
Зловив?
Нарікай на себе, сказав Юстин. У нас зі злодіями знаєш як? Гола додому підеш. У смолі та в пірї.
Круглопята дівчина засміялася хриплувато і низько, точнісінько Королева верхівців:
Спершу злови.
А я почекаю, Юстин сів на траву. Куди мені поспішати
Дівчина в гілках притихла.
Поспішати нікуди, Юстин простягся, підклавши під голову долоню. Скоро дід мій прийде, собаку приведе Собачка до вечора посторожує. А ввечері сама, як груша, впадеш.
Ану-ну, сказала дівчина, без особливої, втім, упевненості в голосі. І чомусь подивилася на світле небо, вкрите пірям хмар.
Юстин замислено вивчав її круглі пяти; ні, ці пяти не знають, що таке гаряча дорога, гострі камінчики, що таке стерня. І якщо гарненько пошукати під деревом
Довго шукати не довелося. Пара туфельок, шкіряних, не дуже маленьких, але дуже добре зшитих, недбало валялась у траві під кущем.
Дорогі, сказав Юстин, розглядаючи знахідку.
Не твої, відрізала круглопята.
Конфіскую за потраву, сказав Юстин. Тобі ні до чого, все одно гола додому підеш
Ну і дурень, сказала дівчина. В низькому її голосі несподівано прорізалися високі нотки, нервові такі півники.
І знову запанувала мовчанка. Юстин сів на траву, а потім і простягся, закинувши руки за голову.
Тебе як звуть? запитала круглопята дівчина.
Юстин.
А мене Аніта
Вона замовкла, чекаючи продовження діалогу; Юстин жував травинку. Йому було цікаво, як круглопята викручуватиметься далі.
А я верхівця бачила, сказала дівчина. Просто сьогодні. От близько, просто як тебе.
Юстин насупився:
Де?
Дівчина невизначено махнула рукою захиталися гілки:
Там На березі. Маленький, мені по коліно. У шкіряному ковпаку. Очі зелені. Рот здоровий, як у жаби. Золоті шпори. Скочив на ворону і фють