Цей довгий день видавався Юстину одним із найстрашніших і найкращих у його житті. Адже, незважаючи на страх смерті, незважаючи на все, що довелося пережити, а можливо, завдяки цьому вони любили один одного, як тільки можуть любити справжні брати. Майже в усіх були наречені та дружини, у деяких діти, у деяких старі матері; усі знали, для чого жити, всім потрібно було вижити, і Юстин, як міг, переконував їх у тому, що порятунок можливий.
В Арунаса був однорічний син, і Юстин поклявся братові, що коли під час утечі Юстин урятується, а Арунас ні то Юстин обовязково добереться до селища Липи й розповість усе Арунасовій дружині, й передасть, що гроші закопані в просмоленому мішку під ялинкою і що чекати вона мусить рік, а потім виходити заміж, щоб малий Ронько без чоловічої руки не ріс
Однак чим далі готувалася втеча, тим ясніше ставало, що Арунасу сина не бачити. Залізні двері не здатні були зняти з завіс і сорок ковалів, а не те що один. А якби і вдалося якось вибратись із вязниці у вузьких коридорах девятнадцять беззбройних хлопців не мали ніякої переваги перед двома-трьома збройними і навченими стражниками.
Гарячкове збудження змінювалося зневірою і готове було перейти в тугу коли за дверима почулися кроки, скреготнув засув і на порозі став хтось у чорному, одягом схожий на лікаря, але з шаблею при боці. Прибулець був гладенько поголений, блакитноокий, посміхався широко і жорстоко; девятнадцять братів-бастардів позадкували, хто сидів схопився, хто стояв відсахнувся.
Здрастуйте, хлопчики, весело сказав прибулець.
У нього було довге світле волосся, зачесане назад і зібране кіскою. І ще у нього були великі вуха, що не прилягали до голови.
Сподіваюся, вас ніхто тут не образив? поцікавився незнайомець усе так само весело; знайомі слова в його вустах звучали незвично, хоча і цілком розбірливо.
Бастарди мовчали, переглядалися; за спиною у незнайомця стіною стояла варта.
Ви вже здогадалися, навіщо ви тут? запитав довговолосий.
Юстин із тугою дивився через його плече. Стражників зібралося з десятеро, а може, й більше. Спроба втечі була приречена.
Що ти там побачив?
Юстин не відразу зрозумів, що запитання звернене до нього. Відступив на крок; веселі і дуже холодні очі незнайомця дивилися йому в перенісся.
Я не полюбляю, хлопчику, коли зазирають мені за спину, з усмішкою вів далі довговолосий. Моє імя Звор Вухатий Звор, якщо хто-небудь із вас чув.
* * *Червонобровий князь помер. В усіх у вас у жилах тече кров Червонобрового. Кожен із вас може стати його спадкоємцем
Ймовірно, зараз піде вирок; Юстин сидів, не підводячи голови.
Я хочу, щоб на трон зійшов чоловік, у чиїх жилах тече кров династії Червонобрових. Така традиція; ніхто, навіть найрозумніший ворог, не зможе назвати нового володаря самозванцем. Законних дітей у князя не було, зате, на щастя, він багато залишив бастардів, здорових і міцних, осудних і розумних, і одному з них визначено стати володарем Ви чуєте мене, хлопчики? Це може бути будь-хто із вас: ти, Звор кивнув гладкому Флору, або ти, тонкий палець майже уткнувся в груди Арунаса, або ти, він мяко всміхнувся підлітку.
Зробилося тихо.
Вони сиділи вздовж стін, Вухатий мяко ступав, ходячи туди й сюди, час від часу його погляд зупинявся на чиємусь обличчі й тоді той, хто удостоївся Зворової уваги, червонів, бліднув і відводив очі.
Їм потрібен час, аби усвідомити. Занадто багато ударів долі обрушилося на кожного з них за минулі два дні; потрапити в рекрути, виявитися бастардом, пережити страх смерті й одразу після цього виявитися наслідним принцом навіть Арунас, чиєму самовладанню Юстин заздрив, сидів тепер блідіший за непропечений млинець і часто глитав, смикаючи шиєю.
Отже, Звор зупинився. Отже, хто з вас не хоче бути князем? Хто не хоче доводити своє право на трон? Підведіться!
У Юстина затремтіли коліна.
«Відпустіть, мене чекає дід, ярмарки ще не скінчилися, мені потрібно додому»
Усі ці слова мали бути сказані саме тепер, Юстин мусив устати і голосно сказати їх в обличчя полководцю, якій наказав викувати на своєму шоломі сталеві вуха, щоб будь-який солдат у бою міг бачити його і рушати за ним
Рипнула лава.
Але ніхто не підвівся.
* * *«Він гарний», сказала Аніта далеко-далеко, давним-давно.