Лікар заліпив Юстинову руку пластирем.
Жаба мовчала. Навколо було дуже тихо. Навіть хлопчик не схлипував.
Жаба мовчала. Юстину вперше стало страшно в цій залі страшно по-справжньому.
Лисий від нього пахло солодкувато і неприємно витягнув із майже порожнього глечика напівздохлого придавленого домохранця. Юстин гидливо відсторонився; домохранець був непритомний, шість його ніжок безсило теліпалися, коли лисий тряс приманкою перед напівприкритими очима жаби.
Нажерлася, пошепки сказав хтось із охоронців.
Лисий кинув непритомного домохранця назад у глечик. Витягнув іншого теж примятого, але він іще подавав ознаки життя. Юстин був уражений як він бере таку гидоту руками?!
Новий домохранець мляво пискнув. Жаба розплющила очі.
Так, глухо сказав довгий рот.
І Юстина підхопили за плечі і підштовхнули до отвору дверей праворуч.
* * *Їх набралося девятнадцятеро тих, смак чиєї крові оцінений був жабою як «так». Серед нещасних чи щасливчиків? опинились і Акір, і огрядний юнак, який під час випробування знепритомнів, і хлопчик, допроваджений до тварюки останнім.
Тепер із ними поводились якщо не шанобливо, то принаймні чемно. Повели до лазні, потім нагодували ситно і смачно; коли Юстин отримав назад свою одіж, вона виявилася випраною й висушеною. Одягнені в усе чисте, зі свіжими пластирами на руках, відібрані жабою щасливчики чи все-таки нещасні? виявилися замкненими в просторій, багато прибраній кімнаті, де підлогу замість соломи встеляли килими, а вздовж стін замість лавок височіли перини з подушками.
Ніхто ні про що не говорив не вистачало сил. Товариші по нещастю чи по удачі? повалилися на перини і довго лежали мовчки, дивлячись у підлогу і в стелю, за півгодини не було сказано ні слова однак ніхто не спав.
Нарешті мовчання порушив огрядний юнак зі слабкими нервами.
Мене скоро заберуть звідси, сказав він, ніби продовжуючи давно розпочату розмову.
Ніхто не відповів. Мовчали ще хвилин пять. Юстин сидів, прихилившись спиною до стіни, і розглядав мимовільних своїх товаришів. Найстаршому було років двадцять вісім-тридцять, молодшому, хлопчику, виявилося при найближчому розгляді років чотирнадцять-пятнадцять, щоправда, страх і відчайдушна жалість до себе робили його молодшим. Чим довше Юстин дивився, тим більше вловлював схожість між підлітком і Акіром немов два брати. Це здавалося тим більш дивним, що вони явно не були знайомі раніше.
Я тут випадково, знову повідомив огрядний.
Акір помацав пластир на руці. Скривився.
Не до війська нас забрали, задумливо сказав жилавий хлопець із оловяною сережкою, ох, не до війська
І обернувся до Юстина:
Ну, ти що ти там казав? Про спеціальний наказ? Що знаєш?
Нічого не знаю, сказав Юстин, якому стало незатишно під вісімнадцятьма вимогливими поглядами. Чув ті, що везли мене, запитували, чи не накоїв чого, чи не базікав у тавернах
Вісімнадцять облич спохмурніли. Кожен, мабуть, намагався згадати за собою більш-менш вагому провину; загальний роздум обірвав Акір.
Брехня, сказав він без особливої, втім, упевненості. Якщо по крові судили По крові! Значить, ми особливі. Перини постелили, килими, стіл накрили, як благородним значить, буде честь.
Поросят теж відгодовують, перш ніж на ніж насадити, похмуро нагадав тонкогубий і тонколиций ровесник Юстина, той самий, що вчора обізвав Акіра гарматним мясом.
Усі притихли.
Гей ти! обернувся до Акіра жилавий володар сережки. Що ти там казав про те, що Червонобровий живий?
На Акіровому обличчі позначилася внутрішня боротьба. Напевно, йому дуже хотілося похвастатися, похизуватися, дати зрозуміти, що він знає більше за інших.
Та так, промимрив він нарешті. Чув.
Від кого чув?
Акір зовсім скис:
Та так Від людей якихось.
Базікало, презирливо процідив тонкогубий.
Акір навіть не глянув у його бік.
Це ось що, стурбовано почав жилавий. Ось що Кров. Когось серед вас двоголовий змій кусав коли-небудь?
Іди ти, розлютився чомусь Акір. Тіпун тобі на язик!
А мене кусав, повідомив жилавий із похмурою гордістю. Я ось подумав Кажуть, кого двоголовий змій з обох голів кусне у того кров змінюється.
Юстин спробував пригадати, чи кусав його коли-небудь двоголовий змій. Якщо і кусав, то в ранньому дитинстві тому що інакше настільки значна подія не могла б забутися.