Над великою кімнатою нависала низька, чорна від кіптяви стеля. Юстин ступив через поріг і зупинився; кімната була повна народу, і всі обличчя обернулися до прибульця.
За його спиною скреготнув засув.
Іще один, сказав хтось.
Хлопче, ти чий?
Юстин я, хрипко сказав Юстин. І переступив з ноги на ногу.
Ну, так заходь, сказав смаглявий хлопець, на вигляд років двадцяти. Всі ми тут такі. Не бійся, заходь.
Уздовж стін кімнати тяглися лавки. Дехто лежав, закинувши ногу на ногу, хтось сидів на підлозі, на купі соломи. Смаглявий хлопець поплескав долонею по вільному місцю на лавці біля себе:
Іди, сядь
З-під долоні його вискочив багатоногий домохранець, обурено пискнув, погрозив тонким кулачком. Смаглявий хлопець байдуже нігтем скинув пискуна в щілину; Юстин здригнувся він терпіти не міг домохранців. Гидував.
Мене Акіром звуть, сказав смаглявий хлопець. Я сільський, але в місті найнявся водовозом Так мене просто з вулиці заграбастали. Сьогодні вранці.
А за що? запитав Юстин, озираючись. Обличчя навколо були молоді й не дуже, налякані й байдужі, похмурі й відчужені. Один хлопчик років тринадцяти сидів, забившись у куток, і тер кулаками очі.
Акір пирхнув:
За що, за що В армію коли беруть хіба питають за що?
А нас хіба в армію? обережно запитав бородатий чоловік із лавки навпроти.
А куди? поблажливо гмикнув Акір.
Я чув, сказав Юстин, що мене за спеціальним наказом
Багато в голову про себе забрав, пирхнув огрядний юнак із дуже блідим обличчям, яке не знає засмаги. Просто зараз! Будуть на всякого селюка спеціальний наказ складати
Вязні загомоніли:
А що
Сам селюк
В армію, це точно Князь закликає
Не в армію! Який князь, ти з дуба впав?! Скинули князя, намісник є
А я хіба кажу, що Червонобровий?
Червонобровий
Червонобровий обявився! вагомо заявив Акір. І додав, задоволено оглядаючи принишклих співрозмовників: Червонобровий не помер, виявляється. Усе брехня нам шаблі дадуть, самостріли, кожному коня хорошого
Розігнався, похмуро сказали з кутка. Пішки потупаєш, гарматне мясо.
Ти, може, і гарматне мясо, образився Акір, а у мене батько мисливець Я такий стрілець, що мене у війську на вагу золота
А мене взагалі скоро заберуть звідси, сказав огрядний юнак. Я тут випадково.
Стривай, перебив його жилавий світловолосий хлопець із оловяною сережкою у вусі. Обернувся до Акіра: Кого, ти кажеш, ми воювати підемо? Червонобрового? Чи, навпаки, під Червонобрового прапори? Хто рекрутує?
Мене заберуть, уперто повторив огрядний, і його штовхнули в бік.
Я чув знову почав Юстин, хоча голос його тонув у загальному галасі. Я чув, що не в армію, не у військо!
На його слова не звернули уваги. Усі говорили разом, ніхто нікого не слухав, усім було страшно і тоскно, усіх невідомо навіщо висмикнули з повсякденного життя, усі боялися майбутнього, усі хотіли виговоритися Зрештою Юстин заснув, згорнувшись калачиком. Уві сні до нього прийшли ельфуші, що вигризали сердечка на круглих рожевих яблучних боках; Юстин кричав, аби перестали псувати товар але ельфуші тільки знущально шкірили зуби
А вдосвіта Юстин прокинувся від того, що якийсь домохранець уліз йому за комір. Юстин завив од відрази, виттям розбудив сусідів і дістав стусана від бородатого. Повітря в кімнаті стало за ніч таким щільним, що з нього можна було, напевно, відливати свічки.
Було вже світло, коли вязнів підняли, вервечкою вивели у двір і звеліли вмитися. Холодна вода повернула отупілому Юстину здатність міркувати; відійшовши вбік, він порахував товаришів по нещастю разом із Юстином їх виявилося сорок девять! Занадто багато, щоб знаходитися в одній кімнаті з низькою стелею, але явно недостатньо, щоб поповнити армію.
Дід розповідав у той рік, коли його забрали вербувальники, рекрутів рахували тисячами. Годували по двадцятеро з одного казана, утримували в чистому полі, в загороді, ніби худобу. Ні, сорок девять занадто мало для рекрутського набору
Що тепер із дідом буде? Як він зараз? Мучиться, не знаючи нічого про Юстинову долю
Тим часом на середину двору викотили казан, і парубійко в білому фартуху взявся наповнювати кашею глиняні миски. Мисок теж було сорок девять; огрядний юнак не наївся, а плечистий хлопець із неприємними чорними очима спробував відібрати порцію у хлопчика, проте зустрівся поглядом із нудьгуючим стражником у кутку двору і передумав. Попоївши, Юстин підбадьорився; вязням дали можливість справити потреби і привести себе до ладу, а потім вишикували вервечкою і повели кудись, і незабаром Юстин та інші опинились у високій просторій залі, прохолодній і зовсім не задушливій.