Бічним зором Антон бачив, як Мел змахнув рукою. Круглий камінь завбільшки з куряче яйце вдарив Сашка у потилицю; мяч відскочив від кільця. Сашко впав, викинув уперед довгі маслакуваті руки.
Нуль-нуль, спокійно сказав Мел.
Антон уже був поруч із Сашком і бачив, як очі, що закотилися, вже повернулися на місце. Антон простягнув руку, але Сашко піднявся без його допомоги, хоча і з труднощами. Випростався, носком кросівка відкинув камінь з поля. Обережно помацав потилицю.
Не стій! роздратовано кинув Антону. Грай
Антон здивовано повернувся до Мела.
Грай, Антошо, лагідно промовив той. Нічого страшного.
Антон озирався, шукаючи погляди товаришів по команді. Дехто відвертався. Дехто посміхався.
Мяч знову був у грі. Команда супротивників майже відразу провела вдалу комбінацію, вивівши на кидок одного із Славків, але той промазав.
Гра є гра; крізь потрясіння та крізь дзвін у вухах до Антона потроху поверталось відчуття поля, мяча, команди. Він починав розуміти Вову, подумки добудовувати переможну комбінацію; він уплутався у боротьбу за мяч, відібрав та віддав точну передачу Кості, одержав передачу у відповідь і в той же момент віддав мяча Вові. Вова знову пішов у прорив, йому вдалося-таки потягти за собою Антонового захисника, Антон відкрився, Вова віддав пас, і Антон уперше з початку гри відчув справжній кураж. Рвонув, щоб заколотити мяча зверху
Він устиг побачити, що мяч у кільці. І тієї ж миті з запізненням прийшов біль; із Антонового плеча стирчав маленький дротик, подібний до кравецької голки з голівкою, одягненою в шовкову перуку.
Долаючи темряву перед очима, Антон вирвав голку. Крові було небагато, і вона миттю запеклась.
Хтось аплодував. Мяч, котрий щойно був у кільці, закотився за поле.
Два-нуль, сказав Мел задоволено. Блискуче, Тошо.
Антон розгублено озирнувся.
Грай, швидко сказав Вова.
Антон здивовано подивився на Мела.
Годі памятати про цю подряпину, сказав Мел. Ти ж закинув! Ми ведемо два-нуль. Давай закріпимо перевагу?
Гра почалася знову, але Антон уже не розумів її. Був спостерігачем. Бачив, як «жовті» рвуться до кільця, який запеклий спротив чинять «зелені»; бачив, як Вова кричить на Ігоря. Бачив, як Олег атакує, вистрибує на лінії штрафних для кидка але замість того, щоб атакувати кільце, дає красивий пас Сашкові, який до цього часу вже звільнився від опіки. Сашко злетів над кільцем і в цю мить залізна кулька, підшипник від якогось величезного колеса, вдарила його у скроню.
Мяч прокотився по ободу кільця але всередину так і не потрапив, звалився зовні; хтось Людовик! розчаровано вилаявся.
Як і раніше, два-нуль, повідомив Мел із задоволенням.
Сашко піднявся із підмерзлого снігу. Сліпо озирнувся. Ковзнув поглядом по Антону, але не побачив його.
І знову мяч у грі, сказав Мел. Що з тобою, Тошо?
Антон мовчав. Дивився, як Сашко бреде по майданчику як і раніше, наосліп. Так, начебто перед очима у нього досі темно.
Що з тобою, Антоне? Йде гра
Але я так не можу, сказав Антон.
Людовик посміхнувся. Стрімко закинув голову, повертаючи окулярчики на місце. Струсонув довгим тьмяним волоссям.
Мел підвів брови:
А через «не можу»? Як тобі мама в дитинстві говорила, коли ти відмовлявся від каші?
Слово «мама» було, як скрип заліза по склу. Антон смикнувся; Мел лагідно посміхався та дивився йому в очі.
Тоді Антону знову закортіло сховатися. І від цього погляду, і від слова «мама», і від усього. Він підібрав мяч; десь усередині його міцніло знання, що сховатися можливо тільки у грі. Йому так закортіло закинути помаранчеву кулю в кільце бажання було такої сили, як іноді хочеться почухати сверблячий комариний укус.
Вперед! Стукіт мяча по мерзлому снігу. Вова зрозумів його тієї ж миті він чудово розігрує, Вова. Передача, ще передача, оманливий рух; ривок, обведення, стрибок
Щось вдарило Антона ззаду. Він спіткнувся і впав, розтягнувшись на снігу; він не відчував тіла й не міг бачити своєї спини, але звідкись знав, що прямо із середини її стирчить зараз рукоятка важкого метального ножа, що це кінець, що це несправедливо, підло, але ж жорстока гра нарешті завершена
Чотири-нуль, почув здалеку і зверху.
Це тільки початок, почув у відповідь.
Добрий початок Ти бачиш, Лю, я був правий.
Продовжуємо
Продовжуємо