Я знаю, що тобі треба, хлопче.
Сунула руку в кишеню свого чорного осіннього пальта і витягла поліетиленовий згорток то був особливий «пухирчастий» поліетилен, в який зазвичай пакують побутову електроніку, оті бульбашки так приємно намацувати пальцями і плющити, поки вони гучно не луснуть.
Я дивився, як заворожений. Старенька розгорнула згорток, всередині виявився ще один зі звичайної паперової серветки. А всередині того згортка була цибулина дуже велика і темна, схожа на куряче серце зі старої бронзи.
Це тобі, сказала стара. У магазині воно коштує
І назвала суму, яка чверть години тому приголомшила мене.
У мене немає, сказав я машинально.
Старенька посміхнулася, і я побачив, що, всупереч сподіванням, всі зуби у неї на місці. Що вони жовті й великі, як у коняки.
Це тобі подарунок, сказала вона і спритно сунула пакуночок мені у долоню.
* * *Зрозуміло, я не повірив старій. Однак у тому, щоб посадити дарунок, себто цибулину, в землю, не бачив ніякої шкоди. Може, виросте щось путнє, а якщо вилізе якийсь бурян ніхто не сміятиметься над моєю довірливістю.
Вільних горщиків і ящиків у мене було вдосталь. Я приніс землі з палісадника, розбавив її піском і за всіма правилами посадив цибулину.
У неділю ми з батьками смажили шашлики у лісі. У понеділок була контрольна; у вівторок мені притягли нову касету з «металевою» музикою, і я, надягнувши навушники, довго насолоджувався, лежачи на дивані, чиїмось ревінням і конвульсіями.
У середу я раптом виявив, що цибулина старої вже проросла. Паросток був жорсткий, упевнений, фіолетового кольору. Я зрадів.
Настав травень; у повітрі чітко пахло канікулами, а контрольні четвертні, підсумкові, річні падали одна за одною. Я трошки відволікся від музики і квітництва, а паросток тим часом ліз і ліз, випускав листя, воно було чудової рваної форми і прекрасного пурпурового кольору. Мені здавалося, що я от-от побачу рослину, що свого часу виявилася мені не по кишені.
У квітковий магазин я зайшов відтоді лише раз чи два. Продавець упізнав мене; знайомої бабусі на розі не було.
Нарешті квітка викинула бутон чорний, як сажа. Зовнішній бік пелюсток був покритий ніжним велюровим пушком. Я ходив довкола нього, ніби кіт навколо відерця зі сметаною.
На той час шкільна чверть, а з нею і навчальний рік, підійшли майже до завершення. У класі жваво обговорювали плани на літо; ми з батьками збиралися в липні на море. Уже можна було купатися в річці, ми з пацанами часто бігали після уроків на пляж освіжитися потай від батьків
Бутон на квітці старої ніби дражнив мене. Ніяк не хотів розкриватися. Я вже готовий був чепірити його ножем хоч на мить і подивитися, що там всередині. Якого він хоча б кольору. Була б це звичайна квітка я так і зробив би, але це була унікальна в своєму роді рослина, і я боявся її пошкодити.
У день останнього дзвінка ми з хлопцями допізна ганяли у футбола на шкільному стадіоні. Коли я повернувся, мама трохи мене насварила, а я злегка образився і для більшого увиразнення цієї образи вирішив замкнутися у себе в кімнаті. Оскільки ж спати не хотілося, почав гортати альбом.
Такі альбоми були у всіх хлопчаків нашого класу. Чи майже у всіх. Ми малювали найчастіше перемальовували з плакатів і один у одного різноманітних чудовиськ і страхіть, з хвостами і без, волохатих і голих, з язиками роздвоєними і цільними, шпичастих, покритих слизом і неймовірно лютих. Був у нас такий собі Колька, який вважався художником і вигадував отих монстрів «з голови», за допомогою тільки кулькової ручки і власної фантазії; отож у Кольки я й перемалював напередодні довгомордого маслакуватого виродка і зараз узявся розфарбовувати його фломастерами.
Памятаю вікно було відчинене. Був той чудовий вечір, коли хочеться чогось небуденного. Під вікном шелестіли, як живі, тополі. Пролетів кажан вочевидь, з тих, що жили на горищі в сусідньому будинку. Осяяний ідеєю, я додав Кольчиному монстрові крила, як у кажана.
Вийшло непогано.
Власне, навіть цілком вдало, проте я розглядав свій твір без звичайного в таких випадках задоволення. У сусідній кімнаті неголосно бурмотів телевізор; я роздумував про те, що перед сном мені так чи інакше доведеться перервати добровільне увязнення і з гордим виглядом пройти повз кімнату батьків у туалет. Я механічно водив червоним фломастером, додаючи крові на вигнутих пазурах, аж тут якийсь чи то шепіт, чи то зітхання за моєю спиною змусило мене озирнутися.