Галина Вікторівна Горицька - Товариство осиротілих атеїстів стр 9.

Сонце вже сідало. А вона й досі залишалась на сутінковій стороні вулиці

Тоня відчула, що малий знову починає смикати її за руку: «Мамо, я пісяти хочу» І вона посміхнулася сину і, дочекавшись, коли якийсь поважний пан в дорогому костюмі з іншого боку почав переходити дорогу коло блимаючої червоним лампочки «перехід», таки перейшла на сонячну сторону і, піднявшись на четвертий поверх в парадному, вона наказала Антону: «Чекай тут. Я зараз повернусь».

Ну, точнісінько, як у пісні «On the sunny side of the street», котра стала популярною після війни не лише в Америці:

Бейба Тоня абсолютно була така, як там співається. Отож, якби не двадцять років, які відділяють дівчину від написання цієї пісні, можна було б припустити, що Тоня прототип героїні.

Вона так само втікала від проблем, хапаючи, що під руку трапиться і що в різні часи слугуватиме їй за пальто (вічної шинелі Тоня позбудеться аж через два роки після описаних вище подій, коли Дмитро Степанович розкошелиться і урочисто подарує їй зимове пальто). Тож саме так, утікаючи, вона зустріла свого першого чоловіка. А потім, ось як зараз, утікаючи, знайде собі другого (або повернеться до батька свого сина це як подивитись).

Є ще одна обставина, котра споріднює цю пісню з Тонею, точніше з її сином, малим Антончиком. Слова, написані в тридцятому році Джиммі МакХю на лірику Дороті Філдс, стали шлягером, котрий переспівували безліч виконавців. Однак у контексті історії, пісня щільно асоціюється лише з Луї Армстронгом. Себто з величним Гудіні від джазу. Антончик так само виросте, перетвориться на успішного, здорового і красивого хлопця і, купляючи мамі нове пальто, в якому вона, між іншим, піде від свого другого чоловіка (так би мовити, знову перейде на сонячний бік вулиці), памятатиме з дитинства лише батька. З його памяті назавжди зітреться вітчим Льоня, тьотя Зіна, котра його доглядала. І більше ніколи він до них не прийде в гості в комуналку. Та й навряд чи дізнається, що вітчим одружився з його мамою виключно заради кімнати, де він жив. А інакше сусіди знайшли б спосіб її відібрати.

Драми комунальних квартир. Ущільнення. Якась малолітражність, чи що? Немає широти душі. Комунізм. Зрівнялівка, однак не для всіх, а лише для тих, кому не пощастило. А таких більшість. Тоді і справді буття визначало свідомість.

І Тоня правильно відчула, підійшовши з малим до будинку свого колишнього комроти. То була доленосна мить. Але чи для неї? Ось для Зіни Яківни і одноногого Леоніда то напевне.

Майор МДБ Геннадій Петрович саме застібав ґудзики свого напіввійськового кітелю в надії ще встигнути на вранішню нараду. Аж тут на сходах у підїзді зчинився лемент. То саме Аля подзвонила у дзвоник. А їй ну так трапилося відчинила двері рідна мати. Руда дівчина вже давно поховала її подумки з батьком і братом

 Мамо, мамочко!.. А де тато? І Сьома живий?!

 Ох, доцю І Зіна Яківна уривчасто вдихнула повітря і істерично засміялась. Це точно ти? Твою долоню я тримаю? Я збожеволіла, коли всіх вас втратила Я не вірю Льоню, Льонічку!

Зіна Яківна почала поволі сповзати на підлогу. В кімнату вбіг Льоня і, разом з рудоволосою дівчиною, поклав стару єврейку на софу. Потім були якісь ліки з їдким ароматом полину (хоча Аля сперечалася: «То валеряна, який ще полин?»).

По черзі заходила жіноча половина комуналки і щось приносила: поради, помідори і свіжі газети. Мовляв, ви почитайте, їй стане легше від новин. Однак Льоня категорично від такої пропозиції відмовився. Насамкінець прийшов дільничний молодий хлопчина з неспокійним поглядом і довго вимірював тиск Зіні Яківні, а потім іще довше її пульс. Він дав снодійне і сказав, що краще їй пережити потрясіння у сонному стані.

І ось усе знову стало, як і тоді знекровленого, дистрофічного літа сорок шостого: Льоня сидів коло старої плюшевої софи, на якій спала стара єврейка. І зорі заглядали до їхньої кімнати. Скоро ось уже невже чотири роки минуло відтоді? Хіба вони були не такі дистрофічні і менш знекровлені, аніж попередні?..

Першою заговорила Аля:

 А памятаєш, як ми надворі гралися в класики, і нас хлопці дражнили? Якось так «Аля і Льоня два голубки»