Прийшовши до будинку на Саксаганського, Тоня задерла догори голову і втупилась у вузьке вікно на останньому, четвертому поверсі, звідти не раз спостерігала, одягаючись, за трамваями і тролейбусами, що жваво курсували на розі Червоноармійської і Саксаганського. Їй здалось, що воно трохи відчинене. «Тьху, та що це я? Звісно, він удома. Я ж маю саме прийти за півгодини».
Тоня стояла перед житлом свого комроти точнісінько, як тоді, у далекому сорок шостому. Різниця була невелика. Після війни Антон був у неї в животі, а зараз у наявності, так би мовити. З плоті і крові, з характером, що вже встиг себе проявити.
Хлопчакові було чотири з половиною і він цілком і повністю пішов у батька. Хіба що оті окуляри у дешевій пластиковій оправі, а в Діми ж стовідсотковий Хоча Тоні лікар сказав, що це може «перерости» у далекозорість. Він був таким кумедним і водночас до трему рідним цей хлопчик в окулярах і штанцях із саморобними підтяжками, що трималися на кістлявих плечах.
Тоня вагалась, не знаючи напевно, що робити далі, і стовбичила на гамірному перехресті в центрі Києва. Закінчився робочий день понеділка, і її зусібіч оточували кудись прямуючі громадяни. Потім вирішила купити «Радянську Україну» в круглому кіоску під смішним червоним дахом, мов мухомор. Такі кіоски були повсюдно. Продавчиня ретельно відрахувала Тоні здачу: «Вісімдесят копійок. Тримайте, громадянко» і обережно просунула у віконце газету. Тоня ґречно подякувала і навіть усміхнулася. Їй було шкода цих продавчинь бідолахи вимушені стирчати увесь день в задушливих кіосках, немов сільські собаки в будках. Дівчина розгорнула газету і почала читати на першій шпальті:
«Учора, 3 липня, в Києві відкрилась VII сесія Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки.
У сесійному залі Верховної Ради УРСР зібрались депутати Верховної Ради Української РСР і гості стахановці»
«Навіщо я це роблю? Навіщо купила газету?» пронеслось у неї в голові. Власне, вона завжди починала читати новини, коли хвилювалась або не знала, чи чинить правильно. Благо, недостачі в періодиці не було. Видання на любий смак і більшість двома мовами: українською і для тих, хто не знає, деякі газети, дарма, що з іншими назвами, дублювалися російською.
Ось тут соцзмагання, будівництво Куйбишевської електростанції, листи товаришу Сталіну від секретаря Астраханського обкому партії, Черкеського обкому Сівба, стаханівське змагання, знову соціалістична розбудова. Вірність трактування творів Лесі Українки
«Є одна галузь науки, знання якої повинно бути обовязковим для більшовиків усіх галузей науки це марксистсько-ленінська наука про суспільство, про закони розвитку суспільства, про закони розвитку пролетарської революції, про закони розвитку соціалістичного будівництва, про перемогу комунізму», увіщував голова ради міністрів СРСР, товариш Сталін. Потім йому знову писали відкриті листи якісь секретарі
Тоні стало трохи легше, і вона заспокоїлась під навалою непотрібної, якоїсь гіпнотизуючої інформації. Їй чомусь видалося, що це доленосна мить знайомство Антона з його батьком, і вона має її якось закарбувати в памяті, хоча б якоюсь газетною шпальтою. Однак, ані повідомлення про чергову сесію Верховної Ради, ані слова Вождя про те, що марксистсько-ленінська наука для чергових абітурієнтів радянських вузів понад усе, не справила на Тоню враження і вона перегорнула газету на другу сторінку. Там містилась нота радянського уряду урядові США з приводу скидання американськими літаками колорадського жука на німецьку територію:
«Радянський Уряд одержав від Уряду Німецької Демократичної республіки повідомлення про те, що американські літаки, порушивши існуючі правила повітряних польотів, скинули велику кількість колорадського жука, який є небезпечним шкідником картопляних посівів, у районах Цвіклау, Глаухау»
Тоня усміхнулась. Оце вже краще. Вона запамятає. Так і вкарбується у память цей день: літня спека, син тримає її за руку, а маленькі колорадські жуки жеруть чиїсь картопляні поля далеко-далеко Однак саме зараз, паралельно з її сумяттям, натовп радянських громадян вистрибував з громадського транспорту на зупинках швидко-швидко, аби встигнути на домашні вечері, пізні кіносеанси, електрички в передмістя. Бозна-куди встигнути. Тоня вже звикла, але спочатку їй здавалось, що кияни вічно кудись поспішають. Завжди і всюди.