Галина Вікторівна Горицька - Товариство осиротілих атеїстів стр 15.

 Ось ці небезпечні. Ось цих треба

Богдан поморщився і замовк. Навіть не намагався видаватися веселим, як завжди. Геннадій Петрович уважно стежив за товаришем. Той продовжив розповідь:

 Але ж і хвацько забацав віршик свій, рифмач недобитий, чи то пак недосаджений. Нічого Нічого Ось відмотає свій строк і його знову туди ж на нари. Вийде почне знову ротяку відкривати, і кожен другий, поки він на своїй семиструнній гітарі наярює, на нього доноситиме куди слід. Всюди наші люди, Гено.

Богдан похмуро замовк. Він був з іншого, сьомого відділу. Однак негласно з Геною йому можна було ділитися. Одна установа, одні секрети на всіх. Ресторанний вокаліст, скориставшись затишшям поміж чекістами, затягнув свою улюблену «Ой, кто-то с го-оорочки спусти-иился», а Богдан замовив офіціанту яєчню єдине, що в той передранковий час ще подавали.

 Чого ти такий похмурий? нарешті наважився запитати Гена. Тільки не кажи, що через цього кобзаря зеківського. Тобі таке не може настрій зіпсувати я ж знаю.

 Мене переводять.

 Що-о? майор гаркнув так, що на них обернулося кілька офіціантів. З відвідувачів цієї пізньої години в барі були лише вони і двоє пяних дядьків у дорогих костюмах за столиком біля стіни.

Богдан відразу зрозумів занепокоєння товариша:

 Не переживай так. Це не покарання. Мене не розжалували, а справді переводять в девятий відділок. Тепер займатимусь охороною українського уряду. Я навіть радий цьому промимрив, ледь не плачучи, капітан.

 Воно й видно Який ти радий

Майор обперся ліктями на липкий від розлитих коктейлів стіл і кивнув завідуючому баром. Той моментально дав вказівку, непомітну для стороннього погляду, і юний співак, виглядаючи з оркестрової ніші, затягнув Богданову улюблену:

Майор мугикав у такт, аж раптом Богдан не витримав:

 Ти думаєш, мені приємно, що рік у ленінградський розвідшколі коту під хвіст? Я ж на хорошому рахунку у начальства. А тут

 То що сталося? посерйознішав майор.

 Волосся і зріст

 Що?

 Сказали не можу займатися зовнішнім стеженням. Я ж високий блондин. Такі стають розвідниками лише у кінофільмах. Ти що, гадаєш, якби такий співробітник, як із «Подвигу розвідника», Федотов, справді існував він би виглядав, як актор Кадочников17?

 Щось ти загнув

 Я? Та ні. То не мої слова. Я тобі цитую свого начальника. І хоч я ні в чому не винен Але ось так Потім Богдан перервався, гукнувши до офіціанта: Мені ще коктейль, будь ласка. Тільки без лимона і не треба лікеру. Просто горілки налийте!

Геннадій Петрович у свої спогади нещодавньої зустрічі з товаришем так далеко полинув, що ледь не впав з перекладини, виконуючи ранкові вправи на подвірї. Красивий, дебелий, з випуклими біцепсами і крапельками пролетарського поту поверх майки та галіфе. Усе як годиться. Чистокровний словянин, яким він себе вважав. Без усіляких там галичанських, середньоазійських та інших домішок. Звісно, він не був шовіністом. Просто трохи зверхньо ставився до інших національностей. Це мяко сказано. Майору спало на думку: «СлаваСталіну, що в рідному відділку з розробляння духовенства усіх конфесій я можу бути таким гарним, і ніхто мене за це звідти не попросить».

Насправді тридцятивосьмирічний майор Геннадій Петрович, котрий все чекав на чергове підвищення «за терміном» не був ані зразком чоловічої краси, ані хоча б «в другому ешелоні», так би мовити. Однак неймовірна цілеспрямованість, ідейність, що вилискували в очах собачою покорою до начальства, і пряма причетність до відділку «О» надавали йому певного геройського флеру. Особливо в очах жінок.

Якщо вже говорити про те, що у відділку називали «характеристикою», то він був зросту метр сімдесят сім. Вага девяносто кілограмів. Очі каро-зелені, іноді жовті. Барильце, що вже намічалося, і поріділа шевелюра. Коли посилено займався спортом і не впадав у перманентні, однак легкі запої (знаєте, є такий тип маскулінних чоловіків, котрі без певного рівня етилового спирту в крові мов без рук), то розквітав і легко набирав мязову масу.

Імовірно, вам цікаво, звідки я знаю його «орієнтування» і приділяю цьому таку увагу? Адже я не дуже полюбляю надавати зовнішніх характеристик героям, які, я в цьому впевнена, набувають їх самі, в вашій багатій уяві.