* * *
За небокраєм сонце сідає,
У верховітті пташка співає.
Її не видно, а пісню чути.
Слухають пісню вечір і люди,
Бо в її звуках ніжне кохання.
Птаха співає з раннього рання.
Протягом дня не змовкає ця пісня,
Щастям дзвенить вона десь поміж листям.
Так, без упину, лиш може співати
Той, хто всім серцем уміє кохати
* * *
Дождь скомкал вечер, словно промокашку,
И прогремел по цинку ливнестоков
Где-то скулит промокшая дворняжка,
Скулеж влетает в створ открытых окон.
А вместе с ним чуть горьковатый запах
Откуда-то здесь взявшейся полыни
Прокручиваю рой проблем на завтра
Плюс те, что не успел решить я ныне.
Настольной лампы свет глаза не режет,
Стол освещая желтым ровным кругом.
После дождя приятный воздух свежий
Да мошкара, что мчится друг за другом
Обычный день подходит к завершенью,
И стрелки на часах твердят: «Пора!»
За день в трудах пусть будет утешеньем
Спокойный сон июньский до утра.
* * *
Сховався вечір в кучеряві хмари,
Що в сутінках нагадують овець.
У величезну втомлену отару
Зігнав їх всіх бешкетник-вітерець.
Він хоч підпасок, але дуже спритний:
Збирає вперті хмари звідусіль.
А з-поза хмар і пастуха вже видно
Виходить місяць знов на виднокіл
Ох, як же й це сказати чесно треба
Стомились жити в хмарній ми імлі!
Хай хоч вночі, та буде чистим небо,
І людям стане легше на землі.
* * *
Вже кілька днів як липа зацвіла
Жовтаві квіти між зеленим листом
І знов духмяна хвиля попливла
Після акацій над червневим містом.
Неначе мед стікає з верховіть,
Як тільки сонце стане у зеніті.
Густе повітря можна просто пить,
І це, мабуть, найкращий напій в світі.
У ньому тонуть парки і двори,
Цим ароматом і бульвар залитий
Люблю я Київ о такій порі,
Бо як же ж його можна не любити?
Відходить день, і вечір наступає
В красі червневій щедрому розвої,
А місяць зорі в небі пригощає
Розкішною медовою росою.
* * *
Темніє, і зникають барви,
Їхня змивається краса.
Однак Всевишній синю фарбу
Плеснув в вечірні небеса.
І у бездонній цій блакиті
Лише на мить здалось мені,
Що не вечірні, а досвітні
Червень запалює вогні.
* * *
А день і вечір нині справді літні.
Як довго йшли вони до нас здаля!
Час благоденства Все буяє, квітне,
Й в обіймах теплих ніжиться земля.
Ні вітерця, стихає шум буденний,
Малиново згаса небес блакить,
Квітковий рай, зігрітий сьогоденням,
Розкішним ароматом струменить.
Повітря тепле, аж густе на дотик,
Заполонило вулиці й двори.
Замовкло птаство, в парку лиш, напроти,
Дзвінкий ще чутно щебет дітвори.
Ти вже і сам немов частинка літа,
Що розчинилась в світлім цім раю.
У час такий гріховно нудить світом
І скаржитись на доленьку свою.
Щасливий спокій душу обіймає
І тішить смаком терпкого вина.
Як нам хвилин таких не вистачає,
І швидко ж як хвилини ці мина.
* * *
Вночі нізвідкілясь взялася злива
І гуркотіла майже до світанку.
Мабуть, тому і вигляда щасливим,
Умитим, чистим місто нині ранком.
Приємний вітер надимає груди,
І сонце в очі радісно сміється
Нехай цей день для вас щасливим буде
І все у ньому, друзі, вам вдається.
* * *
Людей в житті я розрізняю й зовні,
Й критерії для мене ці прості:
Усміхнені в них склянки напівповні,
Похмурі й злі у них напівпусті.
Для перших і за хмарами є сонце,
Для других й в день ясний його нема.
Для мене люди наче на долонці,
Хоч кажуть, що чужа душа пітьма.
* * *
Гортаю календар, дивлюсь на дати
Й дивуюся різниці кольорів.
Червоний колір вихідний чи свято,
А чорний колір для буденних днів.
Не можу зрозуміти, чесне слово,
Чи так здається тільки лиш мені,
Що хтось давно і, мабуть, помилково
Зафарбував у чорне наші дні.
Бо дні життя насправді ясні, світлі,
Мов квіти, що у літній час цвітуть.
Допоки живемо у цьому світі,
Не можна в дні вкладати чорну суть.
Все треба терміново поміняти
І не чекать зимової пори,
А завтра ж чорні дні пофарбувати
У веселково-гарні кольори.
Ось пятниця нехай зелена буде.
Суботі ж інший колір ми дамо
І кожен день хай радує нас, люди,
Бо лише раз ми в світі живемо.