* * *
Хай я не сплю От думаю, чого й ви не спите?!
Бо сон після полуночі то діло вже святе!
Які проблеми й сумніви донині мучать вас?
Повірте, що для сумнівів ніч не найкращий час.
Швиденько до подушечки, у снів бо інша суть.
За ніч проблеми ваші всі разом зі сном минуть.
* * *
Гóрода шум стихает,
Вечер прохладой дышит,
Звезды пешком гуляют
По потемневшим крышам.
Томный сирени запах
Словно бальзам на душу
День будет только завтра.
Ты тишину послушай,
Шторы раздвинув складки.
Час наступил покоя.
А чтобы спалось сладко,
Ночь помолчит с тобою.
* * *
Просто слова, що лягають рядок до рядочка,
Просто думки, що неначе мурахи снують.
Ці про дорослих уже моїх сина і дочку,
Ці ж про онуків, які спати теж не дають.
Просто робота, від ранку до пізньої ночі,
Клопоти вічні й тривоги, мов грона, рясні.
Просто щоденні червоні, «компютерні», очі
Й вічні папери, що так остогидли мені.
Просто проблеми, що тиснуть на мозок і плечі,
Хоч і не власні, та взявся тягар цей нести
Просто, як Бога, чекаєш ти іноді вечір,
Денне ж бо поле бракує вже сил перейти.
Просто весна, що свої нині крила складає.
Швидко деньочки минули її золоті.
Просто життя, в якім часу на себе немає.
Мабуть, тому, що живемо в часи непрості.
* * *
Я закоханий в грона ці білі!
Як хвилюють і пянять вони!
З юних літ такі любі і милі
Ці чарівні дарунки весни.
Квітів в світі існує багато,
Та акація, мабуть, свята.
З незрівнянним її ароматом
Знов юнацькі приходять літа.
Знову крилами серце тріпоче,
Наче птах, що досяг вишини.
І твої помічають знов очі
Те, що з віком приходить лиш в сни
Почуття наче хвилі цунамі
Чи напруга у тисячу ват.
Так, як в юності, грається з нами
Цей акацій святих аромат.
* * *
Останні акорди зіграє сьогодні весна,
У зелені парків востаннє плесне білим цвітом.
Примхливою дуже була цього року вона,
А вже через день нам у вікна постукає літо.
Яким воно буде? Мабуть, як і наше життя:
То сонце, то хмари, то блискавки рватимуть небо
А ми і надалі долатимем шторми буття,
Хоч, може, й не варто, однак розумієм, що треба.
* * *
Май стремительным был, как выстрел.
Ярким солнцем насквозь прострочен.
Мы стремимся жить очень быстро
И сквозь дни убегаем в ночи.
Не успеет зажечься утро,
Мы же вечер торопим снова.
Вот сказать бы хоть раз кому-то,
Словно в сказке, святое слово,
Чтобы время остановило
Неустанный свой бег. На немножко
Чтобы солнышко лишь всходило
В нашей жизни. В душе. В окошке.
* * *
Зацвіла в городі бузина,
Та ще й дядько з Києва приїхав.
В середу іде від нас весна
Й час квітучих цих духмяних віхол.
Викидає жито колоски,
Дозріва черешня в верховітті.
Й вечір майже літній, вже такий,
Бо воно блука десь в підворітті.
Обіцяють, спека нас знайде,
І, мабуть, найближчими вже днями.
Соловейко ж весну проведе
У квітучій бузині піснями.
У літній час гріховно нудить світом
* * *
Посміхнімось сонцю і траві в росі,
Надихаймось щастям і земній красі.
Слухаймо, як пісню вітер нам співа,
Бо любові ніжні в пісні тій слова.
Киньмо думки ниці, зваживши на те,
Що прийшло вже літо літечко святе.
* * *
Между пышными липами, кленами
Бродит лето, хмельное, зеленое,
Собирает и дарит ромашки.
Как рубашка, душа нараспашку.
Ему солнце улыбкою светится.
Утром с летом приятно так встретиться
И сказать и ему, и кому-то
С чистым сердцем: «Ну, доброе утро!»
* * *
У нашому житті все навпаки.
На жаль, це розумієш лиш з роками.
В дитинстві дні були, немов роки,
А з віком вже роки спливають днями.
Тож з часом їм уже втрачаєш лік,
І день, і рік сприймаєш однаково.
Цінуйте день з дитинства і повік,
Бо саме день всього життя основа.
* * *
Онучко наша, ніжне наше чудо!
Пшеничні коси, очі голубі
Твоє життя нехай щасливим буде
І доля посміхається тобі.
Хай світлі будуть дні твої і ночі,
А радість обніма тебе крильми.
Хай буде все лиш так, як ти захочеш.
І, скільки зможем, поруч будем ми.