* * *
Уже пенится изумрудно роща,
И отзвенели бойкие ручьи.
Уже пьянящей ночью яркозвездной
Несмело пробуют свой голос соловьи.
Земля раскрыла теплые объятья,
Приняв в подарок горсточки зерна.
И смолкли в изумленьи ветры-братья,
Испив весны волшебного вина.
Потоком чувств в единое мгновенье
Смывает все привычные слова,
Когда весной приходит ощущенье
С природою высокого родства.
* * *
Збиває дощ рожеві пелюстки,
Весна лякає холодом осіннім.
Уздовж бордюрів дощові струмки
Течуть у пишній пелюстковій піні.
Свинцево виснуть низькі небеса,
Четвертий день дощ місто кропить рясно.
Сум серце тисне, що така краса
В дні дощові, як свічка, швидко гасне.
Даруй, Всевишній, милість нам свою,
Дощ заміни погодою ясною.
Дай довгих днів в квітучому раю
І щастя надихнутися весною.
Бо саме він, оцей квітучий світ,
Гамує біль й одвічний наш неспокій.
В нім не ведеш ти відлік власних літ
І мрієш знов про світле і високе.
* * *
Сьогодні на ніч «висвятилось» небо,
І ясний місяць виплив угорі.
Такий яскравий, що, мабуть, не треба,
Що можна вимкнуть в місті ліхтарі.
В колодязь двору зорі заглядають
Уперше за похмурі й мокрі дні,
На завтра день розкішний обіцяють
І змовницьки підморгують мені.
Я зрозумів. Піду і погуляю,
Хоч й для Берліна досить пізній час.
Однак піду, нехай пообнімає,
Як в юності, бузковий вечір нас.
Хай понесе на ароматних хвилях
Й затягне у стрімкий кохання вир
Я ж на балконі в нездійсненних мріях.
І місяць посміхається у двір
* * *
День такий, як обіцяли:
То хмари, то сонце,
То дощем нас поливає,
То промінь в віконце.
То ридає низьке небо,
То сонечко в сині
Може, так воно і треба?
Свято ж таке нині
Зі сльозами на очах.
* * *
Ось і все. Віддзвеніли копита
По бруківці минулого дня.
Бо травневий, ще з вечора, вітер
Осідлала ця ніч, мов коня.
От і скаче вона між світами,
Між минулим й прийдешнім ще днем,
Що бруківкою теж скоро стане,
Коли так, як і цей день мине.
Майбуття ми ще в змозі змінити,
Нам підвладні прийдешні ще дні,
А минулі бруківка в копита,
І змінить їх не можна вже, ні.
* * *
Вітер заплітає вербам коси
Так, як заплітав колись твої.
Не твої сьогодні, мамо, роси
Й не тобі співають соловї.
Не для тебе сонце в небі сяє
І вночі підморгують зірки.
Як же тебе, мам, не вистачає
Й дотику легенького руки!
Я хотів сказати так багато,
Але в цій буденності не встиг.
Мамо, мамо, мила моя мати,
Ти не ступиш вже на мій поріг.
І не усміхнешся ти лукаво,
Бо в далекі вже пішла світи
Ми співаєм мамам в свято славу,
Але не навчились берегти.
* * *
Незабутнє Те, що позабути
Ти не зміг у вихорах буття.
Це події, але більше люди,
Ті, що стрів ти упродовж життя.
Ні, не посадовці й депутати,
Й не міністрів нескінченна «рать».
Їх, безликих, треба забувати,
Бо таких не варто памятать.
Незабутні ці не лізуть в очі,
Їх відсутність слави не пече,
Вони мовчки в злії дні і ночі
Дружнє підставлятимуть плече.
І в найтяжчу, у лиху годину,
Не важливо, звуть їх чи не звуть,
Хліба скибку, і для них єдину,
Непомітно в дім твій принесуть.
Незабутніх треба памятати,
Бо вони є тим, що в світі сутнє!
Ти їх поіменно будеш знати,
Якщо стати зможеш незабутнім.
* * *
Серед буденності породи
Я думаю, що це вам вдасться
Знайдіть крупинку насолоди
Й маленький самородок щастя.
Хоч маса їхня незначуща,
Та я прошу, великий Боже,
Хай у страшному світі сущім
Вони нам вижить допоможуть.
* * *
Мережить сонце променями вії,
Зелений лист і ллється між віття.
Це день новий нову дає надію,
І новим змістом повниться життя.
Я знову вірю в щире, справжнє, чесне
В житті і праці, в мирі і в борні
Нехай і справді все воно воскресне!
Цього найбільше хочеться мені!
* * *
Хай я не сплю От думаю, чого й ви не спите?!
Бо сон після полуночі то діло вже святе!
Які проблеми й сумніви донині мучать вас?
Повірте, що для сумнівів ніч не найкращий час.
Швиденько до подушечки, у снів бо інша суть.
За ніч проблеми ваші всі разом зі сном минуть.