Всего за 75 руб. Купить полную версию
До відому. З 12 листопада 1920 року по 22 серпня 1992 року уряд УНР перебував у вигнанні, а потім передав свої повноваження урядові незалежної України.
Покоління, до якого належав Павло Губенко, цілком підставно називали петлюрівським, воно формувалось і дорослішало на хвилі піднесення національно-визвольних змагань. У Камянці-Подільському на роздоріжжі, вибираючи між батьківщиною і еміграцією, опинилося багато українських митців поетів, письменників, художників. Не всі петлюрівці рушили за Петлюрою. В Україні лишилися Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Павло Губенко. Колишній перший голова Ради Народних Міністрів УНР, редактор камянецької есерівської газети Всеволод Голубович разом із дружиною також лишився у Камянці. Намагався включитися у розбудову української радянської держави. Кілька разів заарештований, він помер у вязниці. Але це вже інша історія
Отже, Павло Губенко з Камянця повертається до Києва. Як згадує його друг, письменник Степан Риндик, з яким він познайомився у потягу Міністерства шляхів УНР під час переїзду з Києва до Камянця-Подільського, до Києва Павло Губенко повертався з пятьма фунтами стерлінгів, які він і продемонстрував другові. З таким багажем він і подався у непевну дорогу на схід. А Степан Риндик, до речі, емігрував до Польщі
* * *ВЧК вважало успіхом у своїй праці полон офіцера УНР Губенка. Утримувався він у Харкові, який був проголошений столицею України, у підвалах ВЧК з кінця 1919-го до весни 1921 року (за іншими відомостями: з 14 жовтня 1920-го по квітень 1921-го), тобто «до повного завершення громадянської війни» таким було формулювання революційного трибуналу для запеклих ворогів радянської влади. Йому загрожувала смертна кара.
Володимира Сосюру запроторили у психічну лікарню, з якої він втік. Від розправи його врятувало «божевілля»
А реанімував Павла Губенка мало не сам Микола Скрипник. Він буцімто читав гуморески П. Грунського і йому припала до душі критика автором гетьманщини, денікінщини, деяких аспектів діяльності Директорії. Схоже на правду На той час нарком внутрішніх справ УСРР (так тоді називалась Україна Р. К.) Микола Скрипник починав проводити політику українізації. Це була політика ВКП(б) у вигляді запровадження української мови у школі, пресі, інших ділянках культури, а також у радянській адміністрації як державної мови республіки. Тож мати в своїй команді такого талановитого спільника у розвитку української культури було для нього бажано. І Остапові Вишні ідея українізації здавалася потрібною і заманливою. Сама ідея, а не те, як вона реалізовувалась на практиці. Щоправда, віддячив він Скрипнику досить своєрідно, назвавши в одному з фейлетонів радянську владу «небогомпомазаною». Ну, це в нього, мабуть, прохопилося
Саме ж звільнення Павла Губенка з тюрми було зініційовано революційним діячем і письменником, редактором газети «Вісті» Василем Еллан-Блакитним. Він переконав слідчих, що надруковані в есерівській газеті матеріали П. Губенка були спрямовані в основному проти денікінщини, гетьманщини і надав письмове поручительство за «контрреволюціонера», до того ж мотивувавши необхідність його звільнення тим, що у центральній українській пресі не вистачає кваліфікованих журналістів. І прокинув, між іншим, мовляв, хто, навіть з партеліти, у ті часи гріху не мав Через 8 років після смерті Еллана-Блакитного Остап Вишня скаже із вдячністю: «На життєвому путі кожного смертельника зустрічаються люди, що ніякі стонадцять смертей не зітруть їх із твоєї памяті, не вирвуть із твого серця. В моєму житті був Василь Блакитний. Він стоїть як дороговказ, на грані двох різних для мене світів. Поділив Василь Блакитний моє життя на дві половини: «до Блакитного» і «після Блакитного».
У цьому висловлюванні Павло скидає із себе блазенську маску таке траплятиметься з ним час від часу і відкриває душу. Він вдячний Василеві не тільки за те, що той врятував його від смерті, хоча й цього достатньо.
Що таке «на грані двох світів»? Бути чи не бути? Попервах романтично налаштований Еллан-Блакитний, голова колегії першого національного видавництва і редактор офіційного органу уряду УСРР, першої української щоденної газети «Вісті ВУЦВК» (автор гасел «Геть від Москви!», «До психологічної Європи!»), намагався поєднувати у своїй діяльності непоєднуване щиро національне і комуністичне і активно впроваджував у життя політику українізації. Він не просто запропонував Павлові Губенку посаду перекладача в газеті, але й підтримав його прагнення служити своєму народові надав йому перспективи для подальшого творчого розгортання і зростання. У квітні 1921 року Остап Вишня дебютує як український радянський письменник в газеті «Вісті ВУЦВК», і відтоді його починають активно друкувати. А його друг, майбутній кінорежисер Олександр Довженко, прекрасно розуміючи зміст і скерованість його творчості, малює карикатури до його мініатюр.