Всего за 75 руб. Купить полную версию
Рішення Павла Губенка лишитися в радянській Україні видається принциповим. Тоді ж це було «або або». Що «благородніш духом»?
Емігрувати і здалеку від Батьківщини, у відриві від родини, спостерігати за подіями в радянській Україні, не в змозі вплинути на їх перебіг, хіба що коментуючи їх.
Збагнувши, що ідея незалежності України виключалась із сьогоднішнього порядку денного, включитись у побудову соціалізму в радянській Україні, намагаючись силами мистецтва просвіщати український народ, захищаючи його від деукраїнізації, впливати на національну політику радянської держави.
Сягнувши віку Христа, він збагнув, що повинен на ділі показати, на що він здатний, у чому його призначення, або остаточно визнати себе переможеним. Він і уявити собі не міг, які перспективи віщувало його мистецьке призначення
Остап Вишня лишився на Батьківщині.
Згадуються рядки з «Реквієму» Анни Ахматової:
Нет, и не под чуждым небосводом,
И не под защитой чужих крыл,
Я была тогда с моим народом,
Там, где мой народ, к несчастью, был.
Анна Ахматова лишилася на Батьківщині
Як побачимо далі, Остап Вишня вимушено сказав «так» комуністичному режимові не для того, щоб стати громадянином СРСР, але для того, щоб повернутися у свою рідну країну Україну. Він любив і часто повторював українську приказку: «Краще латати свій дірявий дах, аніж жити під чужим». В його вустах говірка перетворювалась на метафору.
* * *Вростання українських митців покоління Остапа Вишні у радянську дійсність було індивідуально складним і суперечливим процесом. І це при тому, що починали вони всі однаково як правило, ентузіастично, з надією на краще майбутнє.
І тільки з часом, відчувши на собі тиск радянської системи, повели себе по-різному, як правило, підлаштовуючись під неї і видаючи бажане за дійсне. Тільки Остап Вишня у числі небагатьох, лишаючись у творчості самим собою щирим народолюбом.
Еллан-Блакитний запрошує «П. Грунського» у газету «Вісті» перекладачем, де він, володіючи кількома мовами, перекладав отримані редакцією телеграми і листи з-за кордону. Одна з цих телеграм стала приводом для написання «П. Грунським» влучного фейлетону. За квартирування на горищі чи у холодній комірчині «Вістей» відробляли віршами Павло Тичина і Володимир Сосюра, малюнками-карикатурами Олександр Довженко, якого також пригрів Еллан-Блакитний, фейлетонами Павло Грунський. Недарма ж бо вдячний Остап Вишня згадував про Еллана-Блакитного, як про «людину, біля якої хотілося грітися».
Дружина колишнього голови уряду УНР Всеволода Голубовича Тетяна Кардиналовська, співробітниця газети, залишила нам спогади про роботу Остапа Вишні в редакції. Атмосфера тут була дружньою і веселою саме завдяки Остапові Вишні. Де і коли б він не зявлявся, навколо нього збиралася компанія, і звідти долинали вибухи сміху. Остап Вишня познайомив її з братом і сестрою. І обидва виявились не менш дотепними, ніж він самий. Причому Вишня запевняв, що сестра куди дотепніша, ніж він, а вже найдотепнішим у сімї був батько. Вишня познайомив колег зі сліпим бандуристом, який приходив разом з хлопчиком-поводирем у Мироносицький сквер. Вони підгодовували його і слухали, слухали
«Вісті» Сірий папір, брудна фарба, сліпі шпальти. Тут і в інших столичних газетах ентузіастично налаштований Остап Вишня створював майже щодня по фейлетону, як напочатку він називав свої твори. І вони надавали святкового вигляду газеті. А Олександр Довженко створив дружній шарж, зобразивши друга у двох іпостасях з підписами. Ліворуч Остап Вишня, «яким його уявляє хуторянський читач, у вишиванці, усміхнений. Праворуч Остап Вишня, «який він є в натурі», з краваткою, у білій сорочці, серйозний, навіть сумний. Справді, красномовний шарж: Остап Вишня сміється із серйозними намірами
Невдовзі він стає відповідальним секретарем «Селянської правди», яку редагував його друг, письменник, в минулому член УСРП Сергій Пилипенко.
З підвального офісу ВЧК Остап Вишня переселяється у палац харківську комуналку і цілком віддається літературній діяльності. У «Селянській правді» від 22 липня 1921 року під фейлетоном «Чудака, їй-богу» уперше зявляється підпис «Остап Вишня». Остап зрозуміло, гоголівський герой, син Тараса Бульби, гоголівські традиції. А Вишня?.. Дуже просто. Павло з дитинства любив вишні, та й у селі, де він народився, і досі повно вишневих садів. Згадаймо ідилічне шевченківське: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть, плугатарі з плугами йдуть, співаючи, ідуть дівчата» Вишня як символ смаку до життя, це зрозуміло кожному українцю. Я, в усякому разі, полюбив вишні, познайомившись із творчістю Остапа Вишні.