Всего за 75 руб. Купить полную версию
Незаперечно одне: де б він не опинявся і як би не складалося життя, продовжував робити добро людям. Добро завжди конкретне. Воно діє не на рівні гасел і закликів, а у конкретних справах. Ще працюючи у хірургічному відділенні залізничної лікарні, він врятував життя шістнадцятирічному хлопцю, якого привезли до лікарні з глибокими ранами на шиї, сильною кровотечею, а хірурга не було на місці. Довелось фельдшеру оперувати
Як згадував товариш Павла Губенка по роботі у залізничній лікарні, в майбутньому видатний український хірург Михайло Коломийченко: «Уперше тоді веселий жартівник, гострий на слово Павло Губенко постав переді мною зовсім іншим: серйозним і вдумливим, цілеспрямованим і наполегливим. Та головною якістю, яку я в ньому відкрив, була його глибока людяність, його велика любов до того, хто страждав».
А потім не раз фельдшер рятував життя воякам петлюрівського війська, вязням сталінського концтабору. І навіть своєму радянському конвоїру, який супроводжував його до місця розстрілу
* * *Від 22 січня 1918 року починає діяти Рада Народних Міністрів УНР. Тим часом Павло Губенко швидко просувається по службі стає начальником санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В його розпорядженні опинились усі залізничні шпиталі, де лікувалися поранені і хворі офіцери і солдати українського війська. Є відомості, що він стає членом партії українських соціал-революціонерів. Як, до речі, і його майбутній друг письменник Микола Хвильовий. Це вже точно.
Будується незалежна українська держава Українська Народна Республіка, здійснюється віковічна мрія українського народу. Павло Губенко не хапається за гвинтівку, але бере участь в її розбудові на найболючішій ділянці фронту боротьби. З його загостреним почуттям доброти і співчуття людям, розумів, що займається своєю справою. Україна палає, навкруги стільки горя, стільки бід, як лікареві не кинутися людям на допомогу?
Допомагав ділом і словом, організовуючи медичне обслуговування воїнам УНР. Обслідував госпіталі, працював у поїздах, завалених тифозними хворими. І по-доброму блазнював підіймав настрій пораненим, підбадьорюючи їх анекдотами, байками, комічними імпровізаціями, на які був майстром. Чи не тоді, відчувши лікувальну силу свого гумору, збагнув, що можна смішно не тільки говорити, але й писати, тоді тебе почує ще більше людей?..
То ж не дивно, що і початок його творчості припадає на ці часи.
1918 року Павло Губенко дебютує як письменник у київському журналі «Репях» під псевдонімом М. Михайлович. Дебютує памфлетом, написаним у дусі підтримки УНР. У ньому головними персонажами виступають хто б ви думали? Ленін і «красногвардеец» Дуракін. Дуракін це колишній царський полковник Муравйов, якому Ленін надав звання «красногвардейца» й послав завойовувати Київ. Перший бій з військами Муравйова відбувся, як відомо, під Крутами
Відступаючи разом з петлюрівським військом, він опиняється у Камянці-Подольському і друкує у номері газети «Народна воля» від 2 листопада 1919 року явно не розважальне есе «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» за підписом «П. Грунський».
Ця і подальші публікації були його спробами зорієнтуватись самому і зорієнтувати українців, у яких вибито ґрунт з-під ніг, у важливому історичному моменті життя. Тон розмови у фейлетоні начебто баламутний, швидше саркастичний, але зміст її серйозний, сповнений співчуття до людини, що потопає у молоху історії, просвіщає її
Даючи панораму подій, що відбувалися в Україні, П. Грунський уїдливо засуджує «демократичні реформи» денікінщини, яка повертала народ до старого світовлаштування. Читаймо: «Зібрати сход! Зібрали. Хто хоче землі вперед! Більшість землі не хочуть не ворушаться. Дехто виходить. Але (отут-то виявляється знання сільської думки) командир загону наперед знає, хто землі хоче. Має такий список І всі безземельні або малоземельні. Викликають. Виходять. Ділять Одному двадцять пять, другому пятдесят, а іншому й до ста буває Буває інколи, що шомпол ламається, тоді беруть новий. Хто більше добивався, тому більше й дають А свобода зібрань яка! Ви тільки почитайте, як «збирають» з київського населення «самообложеніє» на користь Добрармії. «Зібрання» поголовні!..»
Далі П. Грунський розвінчує гетьманщину на службі у німецьких окупантів: «Було таке у нас: величезне чортзна-що.