Подаючи тло, на якому пробивалися паростки літературного оновлення, Кошелівець сповістив про завершення праці над книжкою, в якій буде подано аналіз сучасної української літератури. Книжка «Сучасна література в УРСР»[3] вийшла роком пізніше від «Панорами» у 1964 р. Автор монографії дав широкий і глибокий аналіз літературного життя в УРСР, присвятивши окремі сторінки характеристиці творчого доробку поетів-шістдесятників, розгляд творчості яких (що вже само по собі симптоматично) розпочинається з аналізу поетичного доробку Івана Драча «руйнівника соцреалістичної системи образності, побудованої на фальшивій засаді». А в циклі «Теліженське літо» дослідник бачить «що не твір, то шедевр». Іван Кошелівець відзначив щирість Івана Драча, новаторство форми його поезій і громадянську сміливість в оцінці потворних явищ тодішнього життя («Ода чесному боягузу» та ін.). Видатний літературознавець дав найвищу (яку тільки можна було б дати) оцінку поемі Драча «Смерть Шевченка»: «відтворенням складности й величі Шевченкової постаті Драч перевищує всі незчисленні поетичні спроби на ціле століття по смерті поета».[4]
Такими були перші заочні контакти Івана Драча з українською літературною діаспорою, які, на жаль, мали прикрі наслідки. Спричинилися до цього драматичні події в Україні 19641965 рр. У рік виходу книжки І. Кошелівця «Сучасна література в УРСР» 9 березня 1964 р. був знищений створений О. Заливахою, А. Горською, Л. Семикіною, Г. Севрук вітраж у Київському університеті ім. Тараса Шевченка, приурочений до 100-річчя від дня смерті українського Пророка, а 24 травня підпалено відділ україніки Публічної бібліотеки в Києві. Поширювана в самвидаві викривальна, гостропубліцистична анонімна стаття «З приводу процесу над Погружальським» засвідчила переростання національно-культурного руху в суспільно-політичний. У самвидаві поряд з поезіями Миколи Вінграновського, Івана Драча, Ліни Костенко, Василя Симоненка набирали активного поширення публіцистичні статті з критикою політики КПРС у національному питанні. Проникнувши з трудом через «залізну завісу», по руках учасників і симпатиків національно-культурного руху шістдесятництва почали ходити діаспорні журнали «Сучасність», книжки Івана Кошелівця «Панорама найновішої літератури в УРСР», «Сучасна література в УРСР», збірник «Вивід прав України», праця М. Прокопа «Україна й українська політика Москви» та ін.
З таким пожвавленням національно-культурного життя в суворо контрольованій Москвою республіці не могла змиритися «керівна й спрямовуюча сила» совєтського народу КПРС. У 19651966 рр. Україною пронеслася хвиля репресій, заарештовано активних учасників виготовлення й поширення самвидавних матеріалів і закордонних видань.
Арешти 19651966 рр. були великим ударом для Івана Драча і багатьох представників української інтелігенції, котрі не могли припустити думки, що таке можливе в країні, яка осудила репресії Сталіна. ЦК КПУ разом із представниками КГБ України провели розяснювальну роботу з окремими письменниками-комуністами, не обминувши Івана Драча. Причину арештів пояснювали тим, що деякі «політично незрілі» представники інтелігенції стали на шлях «антирадянської націоналістичної діяльності», а тому їх необхідно було ізолювати.
У час, коли над заарештованими проводилося слідство, відбувся ще один заочний контакт Івана Драча з діаспорою цього разу через посередництво відомого українського поета, перекладача, редактора, дійсного члена НТШ, УВАН, редколегії «Енциклопедії Українознавства», автора 11 збірок поезій, члена ОУП «Слово» Богдана Кравціва. Журнал «Сучасність» (Мюнхен) у січневому випуску за 1966 р. надрукував його статтю «Протуберанці серця і кредо Івана Драча».[5]
Щоб зрозуміти акценти, які ставить автор у статті про молодого українського поета, необхідно звернути увагу на деякі моменти його біографії. У молодості Б. Кравців, активний діяч українського націоналістичного руху в Галичині, у 19281929 рр. очолював Союз української націоналістичної молоді, у 1929-му він перший крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях, у 1929 1930-х рр. провідник ОУН у Львові. За організацію 1929 р. демонстрації протесту біля радянського консульства у Львові (у звязку з процесом над членами СВУ) був заарештований польською окупаційною владою. А за проведену під його керівництвом антипольську демонстрацію засланий у концтабір «Береза Картузька».