Для Реґіни військові походи чоловіка не були чимось неймовірним, але йому вже перевалило за шістдесят не найкращий вік для війни. Неначе вгадавши думки дружини, гетьман мовив:
Мою попередню відмову, яку я відправив із Тарнавським, посилаючись на мій вік, король вважав недостатньо вагомою причиною не йти на війну. Тому цього разу я навіть не писатиму відповідь. Поїду сам.
Коли? запитала дружина.
Сьогодні.
Ян поїде з тобою?
Не сьогодні. Судячи з того, як довго король сидів у Кракові, не наважуючись переїхати навіть у Люблін, ця справа затягнеться на все літо. Ян ще встигне приєднатися до мене. Але перед тим, як поїхати, я хочу поговорити з тобою.
Я слухаю.
Нехай все іде, як ішло донині, говорив гетьман. Не знаю, наскільки затягнеться війна, але парафіяльний храм будувати треба. Паоло Дукато залучив до справи Амвросія, не заважай їм нехай роблять, що знають.
Та я нічого не тямлю в архітектурі! вставила Реґіна.
Тим більше. Я пообіцяв православним посприяти будівництву їхнього храму нехай почекають. Повернуся з Москви вирішу, як бути. Та й, зрештою, ми ще зустрінемось до походу буде час обговорити деталі. А зараз розпорядися, щоб приготувалися до подорожі. І знайди Тарнавського. Він мені потрібен.
Дружина покинула зал, і гетьман знову залишився один серед дорогих меблів, живописних полотен майстрів з Італії, Франції, Голландії, серед колекцій медалей, монет, географічних карт всього, що він сам дбайливо збирав усе своє життя.
Жолкевський ще раз вчитався у послання короля. Сигізмунд звертався до нього не до як підлеглого, але як до рівного собі, неначе і не було між ними напруги. Такий тон як рівний рівному повторювався щоразу, коли його величності була потрібна допомога гетьмана то силою, то військовим талантом.
Жолкевському згадалася його перша зустріч з королем. Після смерті його покровителя, Стефана Баторія, розгорілася запекла боротьба за трон, поки після півроку міжкоролівя коронний гетьман Ян Замойський, права рука покійного, буквально силою всадився трон сина Катерини Ягеллонки. Проте це не врятувало коронного гетьмана спочатку від немилості, а потім і від опали.
Це сталося в грудні 1587 року під час коронації Сигізмунда Третього. Тоді він, Станіслав, був уперше представлений Божою ласкою королю польському, великому князеві литовському, руському, прусському, мазовецькому, жмудському, інфлянтському, а також спадковому королю шведів, готів і венедів. У тодішній столиці Речі Посполитої Кракові у замку Вавель він уперше побачив Сигізмунда Вазу.
Щойно обраному королю лише недавно виповнився двадцять один рік, і його ще юнацька зверхність явно поступалася перед сорокарічним досвідом королівського секретаря. Видно, саме ця обставина заставила Сигізмунда віддалити від себе досвідченого придворного, лише час від часу викликаючи його для нагальних справ. Дотримуючись давно перевіреного принципу «Від служби не відмовляюсь, служити не навязуюсь!», він, Жолкевський, оселився тут, у селі Винники.
Дуже скоро король Сигізмунд переконався, що без військового досвіду польного гетьмана він не обійдеться. Через сім років той очолив польські війська, що їх Сигізмунд направив на придушення повстання Наливайка. Потім був похід проти шведів, котрі відмовили Сигізмунду у праві на свій трон. Два роки тому він розбив заколотників Зебжидовського, що виступили проти самого короля.
Високо оцінюючи військові здібності Жолкевського і використовуючи їх, король Сигізмунд ІІІ, тим не менше, намагався тримати його подалі. Зрештою, це було обопільне бажання: у проміжках між походами Жолкевський устиг побудувати місто.
Роздуми Жолкевського перервав прихід Яна Тарнавського. За відсутності старости Михайла Хмельницького той виконував його обовязки.
Пані сказала, що ви мене чекаєте, сказав він.
Так, прошу сідати.
Тарнавський сів у запропоноване у крісло.
Знову прийшов лист від короля, почав Жолкевський.
Мені знову їхати до його величності?
На цей раз поїду я сам. Відчуваю, що цього разу не відмовитися. Але й не хочу поїхати до Сигізмунда і просто прийняти командування над його військом.
Тарнавський уважно слухав.
Як іде набір війська?
Уже набрали пять сотень з усіх земель. Гадаю, такими темпами наберемо ще стільки ж.
У короля я спробую домогтися платні воїнам, продовжував гетьман. Повідомте рекрутам, що король платитиме їм по двадцять золотих.