У короля я спробую домогтися платні воїнам, продовжував гетьман. Повідомте рекрутам, що король платитиме їм по двадцять золотих.
Вашмость, місцеві управителі невдоволені, що ми забираємо чоловіків від роботи.
Нехай викручуються якось. А ректрутів потрібно навчити хоча б стріляти з мушкетів і призвичаїти з ними ходити. Це ваша робота, поки я не повернусь.
Коли вас чекати?
Не знаю, але розраховуйте до дня апостолів Петра і Павла. Правда, знаючи непередбачуваність його величності, ні в чому впевненим бути не можна.
Станіслав Жолкевський підвівся.
Що ж, пора їхати, сказав він. Я на вас покладаюся.
Будьте певні, вашмость, до вашого повернення все буде зроблено.
Того ж дня з Краківської брами Жовкви виїхала запряжена цугом карета. Спереду і позаду карети їхали зо два десятки вершників польний гетьман Станіслав Жолкевський покидав своє місто.
А вже надвечір наступного дня він вїжджав у Люблін. Там, у королівському замку, його зустрів Лев Сапіга,[13] великий канцлер Речі Посполитої.
Із щасливим прибуттям! усміхнувся він. Його величність король не сподівався
Що я приїду? усміхнувся Жолкевський.
Приїдете так швидко.
Його величність тут?
Так, приїхав зранку. Його величність вже декілька разів справлявся про вас.
Що ж, готовий постати перед королем хоч зараз.
Цього від вас не вимагається, вашмость! усміхнувся Сапіга. Завтра після відправи його величність збирає всіх вельмож на нараду.
Хто ще приїхав? поцікавився Жолкевський.
Староста Веліжський, воєвода Брацлавський (при цьому обличчя Жолкевського скривилося), конселян Перемишльський (у Жолкевського від подиву брови піднялися вгору), ви, я.
Все-таки його величність остаточно вирішив піти на Москву?
У принципі, так. Звичайно, його величність ще раз вислухає всі думки, у тому числі і вашу.
«Це, звичайно, так, але з усіх присутніх лише у мене своя, відмінна від короля, думка», подумав Станіслав Жолкевський, але не сказав нічого.
Наступного дня, одразу після відправи, король Сигізмунд ІІІ Ваза зібрав запрошених у залі, де сорок років тому приймалася унія між Польщею й Литвою. Станіслав Жолкевський так і не зрозумів, чому для наради король вибрав саме це приміщення, адже в замку було чимало менших, не гірших кімнат. Напевне, рішення, що мали прийняти сьогодні, на думку короля, своєю важливістю були співмірні з рішеннями сорокарічної давнини.
Станіслав Жолкевський окинув поглядом присутніх. Гай-гай, за інших обставин він ніколи не сидів би з деякими панами в одній кімнаті. Ось праворуч красунчика короля сидить великий канцлер Лев Сапіга, напевне, єдина людина із присутніх, до якої Жолкевський не мав претензій. Уперше їм довелося зустрітися під час Лівонської війни, коли війська короля Баторія осаджали Псков. Тоді полк крилатих гусарів, сформований особисто Сапігою, діяв успішно під час облоги.
Ліворуч Сигізмунда, на своєму звичному місці під час подібних нарад, сидить воєвода Брацлавський Ян Потоцький[14] давній супротивник Жолкевського. Гетьман, звичайно, віддавав належне військовим здібностям Потоцьких, але саме Ян і його брат Стефан старалися якнайдалі відсунути його від короля.
Навпроти Жолкевського у кріслі з різьбленою спинкою зручно вмостився перемишльський конселян Станіслав Стадницький.[15] Його поява тут була найбільшою несподіванкою, якщо взяти до уваги той факт, що два місяці тому той же король приїжджав до Стадницького у щойно захоплений ним замок Риботичів для оголошення «мирової». Видно, справи у Сигізмунда не такі вже й райдужні, як той намагається їх подати, коли доводиться просити допомоги у «Диявола з Ланьцута», як поза очі називають Станіслава Стадницького.
Поруч Жолкевського всадовили щойно прибулого гетьмана Литовського Яна Карла Ходкевича.[16] Його польний гетьман поважав найбільше, адже Ходкевич воював під його началом під час розгрому Северина Наливайка. Тоді Карл сподобався йому своєю рішучістю якістю не останньою для полководця. Три місяці тому двотисячна армія під його командуванням взяла Пернов, потім повернула до Риги, де його кавалерія розбила передові війська шведів під командуванням графа Мансфельда. Це забезпечило Речі Посполитій домінування в цьому регіоні.
Замикав застілля велзький староста Олександр Корвін-Гонсевський.[17] Наймолодший серед присутніх, він, тим не менше, встиг повоювати в армії Гришки Отрепєва і спізнатися з теперішнім самозванцем.