Зачекайте говорити панові гетьману зауважив хлопець.
От і добре! почав було управитель, але Тарас продовжив:
Я йому сам скажу! І не думаю, Мошку, що його слова вам сподобаються.
Управитель аж захлинувся від несподіванки. Він хотів сказати, що ніякий він не Мошко, а Іцхак Бебер, і за такі слова йому не здобрувати, але Тарас рішуче рушив до воріт замку. У Мошка полізли на лоба очі. Він так і залишився стояти посеред площі. Не йшли додому й інші сопошинці вони були свідками цієї перепалки і просто згоряли від бажання побачити, чим це все закінчиться.
А Тарас упевнено підійшов до воріт. Вартові його впізнали, але все ж запитали, до кого він іде.
До пана гетьмана! сміливо відповів Тарас.
А де риба? засміявся один.
Я хочу записатися до війська. Пан гетьман позавчора сказав мені прийти, якщо я згоден.
Вартові перезирнулися. Їм не дуже вірилося у те, що говорить цей простолюдин, але вони справедливо відзначили, що сам придумати таке він не міг.
Тоді тобі треба не до пана гетьмана, а до управителя, повідомили йому.
А де управитель?
А тебе зараз проведуть, раптом сказав один з вартових і гукнув дівчину, що саме підходила до воріт. Марушко, відведи його до пана управителя.
Дівчина кинула на Тараса лукавий погляд, і хлопець зашарівся.
Іди за мною!
Тарас пішов слідом за дівчиною. Їй було років чотирнадцять, не більше.
Ти тут служиш? запитав він.
Так, кухаркою, відповіла дівчина.
Посеред двору Марушка сказала Тарасові зачекати, поки вона шукатиме пана управителя. Але не встигла вона це сказати, як серед білих колон замкового двору зявився чоловік, у якому Тарас упізнав знайомого вельможу.
А, старий знайомий! вигукнув Михайло Хмельницький. Змушений визнати, що твоя риба була чудова.
Тарас скромно мовчав.
Я підозрюю, що цього разу не риба привела тебе сюди, тим більше, що я її не бачу, продовжував Хмельницький і несподівано запитав: Ти вирішив?
Так, відповів Тарас. Я хочу до війська.
Зрозуміло. А можна поцікавитися, що підштовхнуло тебе до цього? Війна нелегка справа. Там можуть убити, покалічити.
Зате там не буде нашого управителя, буркнув Сопоха.
Михайло Хмельницький усміхнувся.
Ах он у чому річ! Хоча ти і не перший, хто тікає до війська від управителів. Що ж, якщо ти твердо вирішив служити у війську його вельможності приходь у пятницю сюди, до замку. Писати вмієш?
Так.
Можливо, це знадобиться тобі. Може, хочеш щось запитати?
Якщо можна Це правда, що мені вже не треба йти на будівництво костелу?
Правда. Нехай управитель тебе кимось замінить, повідомив Хмельницький.
Тарас на прощання поклонився і попрямував до воріт замку. Йому хотілося від радості бігти, але, побачивши самотню постать Мошка, а біля нього групу односельців, йшов поволі. Він бачив, як не терпиться управителю дізнатися про наслідки його візиту до гетьмана і, головне, чому цей нахаба не покараний, але задовольняти свою допитливість не спішив.
Ну? нетерпляче запитав Мошко, коли Тарас зупинився перед ним. Поговорив із паном гетьманом?
Поговорив, відказав Тарас. Слухай мене уважно, Мошку, щоб не переплутати. Я записався до війська його вельможності пана гетьмана. Більше повинність відробляти не буду, щоб ти знав.
Він упевнено тримався в розмові з управителем на «ти». Та й Мошко на це не звернув уваги. Від несподіваної новини він втратив дар мови. Коли ж здатність говорити повернулася, першими словами були: «А ким же я тебе заміню?»
А ким хочеш! махнув рукою Тарас. Ні мене, ні мою матір більше не чіпай. Хочеш сам іди носити каміння!
Тарас залишив Мошка самого із своїми роздумами, а сам підійшов до односельців, котрим також не терпілося дізнатися подробиці.
5
Реґіна Жолкевська обережно прочинила двері. Гетьман сидів у кріслі біля вікна і задумливо дивився на порослу модринами гору. В руці білів аркуш листа.
Почувши скрип дверей, Станіслав Жолкевський повернув голову.
Мені сказали, що прибув посланець короля, мовила підступаючи дружина.
Так, прибув, підтвердив чоловік. Присядь коло мене.
Реґіна сіла у крісло навпроти.
Якісь погані новини? запитала вона.
Якщо вважати війну поганими новинами, то так. Сигізмунд остаточно визначився щодо походу на Московію і наказує мені прибути до нього у Люблін у день Святого Духа.