Іван Федорович Драч - Оріон Золотий. Театр (збірник) стр 5.

Поему можна просто розсюсюкати.
Роман розвергати на тисячу сторінок.
Але от драму? Або ще трагедію?
Даруйте, Авторе, не та основа!
Та й надто все ще сьогоденне надто,
Все клекотить, але не ті параметри

Таж кожен вчитель це суцільна драма.
Це вузол всіх вітрів, що дмуть зівсюди.
А ще такий, як Вчитель наш.
Таж кожен крок і кожен його намір
Це вибухівка, стиснута, спресована
Характером тонким і волею могутньою.
Давайте, Авторе, поволі розберемось.
Тож чим бомбардуватимем
Ядро характеру? Який прискорювач сюжету?

Так от беру Учену Установу
І слухаю розмову найбуденнішу.
Ви, Хор, мені допомагайте з тактом,
Щоб чули всі, бо це важливо надто.
Бо ж скоро гість з Німеччини приїде,
Той вчитель молодий у Павлищани.
Отож Чистилище Учене перед ним.
Тож, прошу. Голоси.

Та це ж фантом!
Та це ж суцільна вигадка!
Такий собі маяк!
Надували його, надували
І от, бач, надули! Світиться вже. Є!

Страшенно суперечлива людина.
Якось до нас приїхав в Установу.
Замовили в готелі йому місце.
Ви знаєте, він там не ночував,
Він просто на вокзалі переспав!
Коли ж поїхав був на Кубу,
Собі нічого не купив, дивак,
Ані дружині, ані дітям власним,
Лише книжки в шкільну бібліотеку
Та цілий чемодан мішечків
З насінням для рослин і для дерев
Оранжерей усіх шкільних. Ростуть!

Та він не стільки скупуватий був,
А скільки по-селянському ощадний,
Аби добро ніде не пропадало.
А так ніякої системи не було.
Суцільні гасла! Він на них і спав!
Вкривався ними теж. Він надував їх!
На кулях на повітряних
Пливе над школами, ті ж очі витріщають.

Не просто це. Двоїстий дуже він.
За всім уважним, усім обовязковим
Завжди жаріє лінія одна
Твори, твори індивідуальність,
Твори людину скрізь і над усе.
А що дітей любив то ні до кого
Він так не ставився, як до дітей;
Було щось в цьому просто дивовижне.
А що вже діти ті світились просто,
Коли зявлявся він

Таж карєрист був. Все для себе.
Села не кидав, та лише тому,
Що знав: зрубає дерево,
На якому сидить. Тримався
Цупко за село! За Павлищани!

Він весь з «Лебединої пісні» Песталоцці.
Був різний. Жив двома життями.
Одним простим, буденним, денним.
Іншим вночі, коли творив,
Коли фантазував. Отак-то!
А Віри Сулими то не було і духу,
Суцільна вигадка та Віра Сулима!

Таж всі дослідники один в один
Доводять, що таки вона була.
Таж і архіви обласні погляньте,
В архівах документи, не легенди.

От, бач, він все по знаковій системі.
І він за це вхопився, Автор наш.
Кажу вам переконливо там більш легенди,
Ніж дійсності!

Він белетрист був. Був письменник.
Напівписьменник, кажуть, хай і так.

Поляки його не визнають.
Суцільний сентименталізм!

А німці скільки видали
І видають! Зібрання творів!

А німці щось не втямили

Японці теж не втямили? Теж видають.
З сучасних авторів це ж найвідоміший
Радянський педагог у світі.
А от угорець Карваш, що, здається,
Живе у Пешті, твердить, що такого,
Як він побачив там, у Павлищанах,
Ніде у світі більше не побачив.
Все унікальне й дивовижно просте:
Учням ставили ночви, звичайні ночви,
Щоб вони, в школу заходячи,
Мили взуття собі на подвірї!

Ото вже сьоме диво світу!
Це в кожній школі на селі побачиш

А район Оникіївський
Не дуже то вітав Учителя.
Показники були не дуже важні.
Ніяких тобі переможців олімпіад,
Ніяких відмінників особливих!

Та Оникіївський район
Його ж на руках просто носив
Навіщо вигадки оці стереотипні!

А я кажу вам те, що знаю.
Він фантазер був, мрійник і фантаст.
Його дружина повна протилежність.
Саме життя це точність і конкретність,
Її я поважаю.

Двоїсте в ньому все. А от системи
Нема. А як же без системи
Видатний педагог?

От зустрічалась я з випускниками
Антона Семеновича.
Виникла буденна ситуація:
Треба було допомогти якось
Дружині Макаренка в одній справі,
Ті відразу про все домовились
Просто, по-демократичному.
Випускники цього Вчителя
Просто так не зуміли б!

Що ж це виходить по-вашому:
Вихованці Макаренка колективісти,
А вихованці Героя нашого
Індивідуалісти, чи як?

Приїздив до нас
Один педагог із Риги.
Все доскіпувався: скажіть та вкажіть
Різницю між Макаренком і цим Вчителем?
Кажу йому: нема антагонізму.
А він мені своє, нарешті:
Макаренко кував людину,
А Вчитель цей ліпив її. Різниця
Між ковалем і скульптором!

І це несправедливо. Вчитель наш
У кращому Макаренко сьогодні.
На новому етапі. Саме так!

Та годі вам. Спасибі за відвертість!
То ж творимо Учителя ми образ.
Мене найбільше вразило колись
«Слово до читача німецького».
Все в ньому запеклось!
Легенда й дійсність, біль і чистота.
Тож почнемо із нього. Вчитель
В Німеччині Вчитель на тлі
Бухенвальда