Слово вченому спокійному, врівноваженому, резюмуюче слово.
ВченийВін довго дратував мене. Чим?
Може, дидактизмом сухуватим,
Може, велеслівям необточеним,
І важкуватих прикладів неорганічністю,
Повторами безмежними, та і стилістика
Кульгала тут і там все не без цього.
Та все ж мене манило щось сюди.
Почув я тут биття його душі,
І все простив, і все забув одразу.
Концепція його, її практичне втілення
У ній знайшов я нелегке підтвердження
Всім вимученим пошукам своїм.
Марксистський гуманізм у вихованні
Ось в чому суть його!
Хай не лякають перехрестя нас!
Не завжди переконливі нехай
Дорожні знаки, ми ж першопрохідці,
Та напрямок се ж головний.
Адже, скажіть мені, колеги юні,
Хіба ж таки не з цього,
Хіба ж не з розуміння й співчуття
До чужого життя, до болю чужого,
Не з намагання зробити його
Справою свого життя,
Хіба не з співчуття активного
До пригноблених,
Хіба не з протесту проти принижень людей
Виріс могутній
Комуністичний рух?
Хіба не в цьому, друзі, найвищий прояв
Морального апофеозу людини?!
Входить учасник Хору з газетою.
Учасник хоруГазета «Правда»:
«Придивіться уважніше, що характеризує стиль роботи директора Павлищанської середньої школи. Педагогічний труд його знайшов визнання в науці, відзначений урядовою нагородою Свій вплив на педагогічний колектив, на учнів він здійснює як політичний, ідейний наставник, спираючись перш за все на свій моральний авторитет і високу викладацьку майстерність. Особистий приклад найдієвіший інструмент виховання».
Ще один учасник Хору з червоною папкою в руках.
II учасник хору«Шановний Вчителю!
Райком КП України і виконком районної Ради депутатів трудящих палко вітають Вас, відомого педагога і вченого, в день Вашого пятдесятиріччя! Вшанування Вашого дня народження майже збігається з присвоєнням Вам високого звання Героя Соціалістичної Праці. Ми гордимося, що Ви, син простого хлібороба, ставши учителем, повсякденно збагачували свої знання теорією марксизму-ленінізму, наполегливо вивчали педагогічну спадщину Коменського і Песталоцці, Ушинського і Макаренка, Калініна і Крупської, самі виросли у видатного вченого-педагога, члена-кореспондента Академії педагогічних наук СРСР, талановито збагачуєте радянську педагогічну науку своїми працями з теорії і практики навчання і комуністичного виховання школярів. За 32 роки Вашого керівництва Павлищанська середня школа перетворилась в педагогічну лабораторію всієї країни. До думки славного Вашого педагогічного колективу, до Вашої думки прислухаються вчителі Болгарії, Польщі, НДР, Куби, Чехословаччини та інших країн народної демократії»
Виходить Душа-Хлопець з Хору.
Душа-ХлопецьЯ Душа-Хлопець,
Всі в мене друзі, я у всіх друг.
Тому кум, тому сват.
З тим у карти грав,
Тому кроля білував,
Бач, як музика виграє, наче своя.
А що з Учителем я дружив,
То це навіть кури павлищанські знають.
Та він з моїм портфелем
У сам Київ їздив,
Це я вам точно говорю!
Зараз до нього всі туляться,
Коло зірочки його гріються,
Вчитель Герой, «Правда» про нього пише,
А я згадую, що було
Двадцять літ назад,
У сорок восьмому році.
Переїхав він у Павлищани
Директорувати у нашу школу.
Такий нервовий політрук, куди там!
Хвороба його доконала.
Дружина його, памятаю,
В аптеку за ліками подалася,
В кабінеті нікого, ми вдвох,
Новий рік гупає за вікном.
Метнувсь я туди-сюди,
Плящину приніс, ковбаси,
А пити йому не можна, бо смерть,
А тут він виглушив, бачу, стакан,
Ніколи більше не бачив, щоб пив. Зась!
Холод. Мороз. Зірки великі,
Наче сови чи їжаки ворушаться.
Кажу йому: «Годі, Вчителю!»
Дрібнокаліберку поставив він між колін,
Кватирка відчинена на мороз,
Здається, як би стрелив
Зірку збив би, мов сову,
Чи пугача, чи путькало,
Чи їжака, такі вони великі!
Лежать у небі ворушаться.
Дивлюсь на нього, а він мокрий весь.
Кінець мені приходить, каже, брате.
Бувало, прийде з уроку,
А з нього прямо річками тече,
Неначе він щойнісінько
З-під ринви вийшов отака біда.
Кишечник, серце мученицька мука!
Та ще й рука поранена домучує,
Великі очі тільки світяться.
Як зорі. Як сови. Як їжаки.
Надвір ми вийшли. Він з гвинтівкою.
Злякався я їй-богу, думаю,
Коли б собі біди не заподіяв!
Він до плеча гвинтівку і давай
Стріляти в моторош, лиш гільзи
У сніг рипучий скавулять.
Мороз тріскучий, стрілянина та.
Ну, годі, йому кажу, йдем в кімнату,
А то прийде дружина зараз.
Дістану прочухана
І за горілку, і за стрілянину.
Ну, з Новим роком, каже,
І стрелив ще раз. Цей рік вже не зможу
Я пережити Вже снаги нема
Як стрелив він, то, вірите чи ні,
У ті зірки великі, наче сови,
То стала зірка падати над школою.
Чиясь душа впаде нового року!
Та що ти! я кажу йому. Не те,
Це на добро, вона ж не по собі,
А ти її підстрелив, оту зірку,
Отож чекай, Учителю, переміни.
Зявилась тут якраз його дружина.
І що було мені, то я забув навіки.
Він став видужувати з того часу,
Як ми ото посиділи добряче
И по-холостяцьки Новий рік зустріли.
Ото проява! Але двадцять літ
Летіла ота зірка, аж тепер,
Нарешті, знала, де їй приземлитись.
Він зірочку цю збив у сорок восьмому.
Себе він пересилив, вижив, викрутився,
А хто себе підважить то мужчина!
Що потім? Двадцять літ життя!
І тридцять книг життя!
І тисячі випускників! Мільйони!