Іван Федорович Драч - Оріон Золотий. Театр (збірник) стр 22.

Заняття семінару незвичайне.
Незвичайний кричущий факт,
Який ляже в його основу.
Тема: «Відповідальність учителя».
До мене лист прийшов і ось він тут,
Живий він перед вами.

Я Мати Павлика Піщаного.
Вірніше, була я матірю,
Тепер уже не мати.
Як можна бути матірю того,
Кого уже нема
До вас пишу листа,
Бо десь же хтось та мусить
Сказати їй, учительці,
Все те, на що безмовна я, німа.
А чи тут винна я і просто хочу
Тягар немилосердний свій
На плечі скинути чужі?
Та я не можу, просто я безсила
Мовчати зараз і в своїм мовчанні
Втопитись. Є ж «Товариство
Рятунку на водах». Чи є «Товариство
Рятунку мовчазних»? Хто його президент?
Я із мовчазних, я тону в мовчанні,
Я хочу мовчки спитати вас,
Бо вчила я сина, як вчили ви, Вчителю,
Може, мені не мовчати, може, слово моє
Комусь при нагоді стане
І хтось не потоне в мовчанні.

Так, ви не мовчіть.
Найлихіше мовчання.
Мовчання замордувати може.
Ословтесь! Лишіть мовчання каменю.

Павле, виходь.

Ось він який у мене був.
Йому пішов шістнадцятий.
Він хлопець скромний, соромливий
І справедливий. Він нікому
Слова накриво не скаже.
Він нікого не образить. Він

Мамо, ну досить! Не варто

Я тишком-нишком милувалась ним.
Він одинак у мене. Я сама.
А знаєте, як матері одній
Дитя довести до пуття.
Його все в приклад ставили
Сім років!
І на збори батьківські
Ходила я по щастячко саме.
Не був відмінником, але приймач
Зробив мені. Оксана
Приходила до нас вони дружили.
І от прийшла оця в девятий клас
І почалось! Усе перемінилось.
І що не збори все Павло й Павло!
Потолочили клумби винен Павлик!
Жила учителька отут, недалеко,
Як класний керівник щодня
До нас навідувалась, наче на роботу.

От бачите, він відстає,
А в них амури. А ви, мати,
Їм потураєте!
А тобі не соромно, Оксано,
До хлопців бігати?
От матері скажу

Ви не вчителька!

От бачите! Який синочок!
Зайдіть із ним до школи, до директора.
Вже в мене сил нема

Павлик, синочку! Вона ж для тебе,
Для тебе ж старається, Павлику!

Я її ненавиджу. Вона для мене
Чорніша смерті. Не піду я в школу!
Піду на фабрику.

Ти що? Та я от заміж
Все через тебе не виходжу,
Я все для тебе, щоб ти вчився,
А ти на фабрику! До мене ж, Павлику,
Зуботехнік сватався

От і виходь. Я тут при чому!

Он ти який! Скажи мені, синочку,
Чого вона на тебе так, скажи?
Ти ж восьмирічку добре так скінчив,
А у девятім просто прірва
Якась розверзлася Ну, не мовчи, скажи

Чого ти все: скажи, скажи! Хай пропадом
Ця школа пропаде!

Він і не міг сказати Вам усього.
Вона його й не кликала Піщаним,
А тільки Довгим, Довгошиїм,
Та Безтолковим
А якось прорвало
То просто Байстрюком і обізвала!

Ну, Довгошиїй, ти виконав
Домашнє завдання?

У мене не було лінійки.

Він не зробив уроку не тому,
Що не було лінійки.
Урок же задавала вчителька,
Яка його щоденно ображала.

А ти не тільки Недоумкуватий,
А ще й Брехун, Брехунчик.
Вийди геть із класу!

Піду і більше не прийду.

Не смій без матері приходити.