Вчитель знову хапається за серце. Дружина кидається до нього, він відсторонює її і йде до дверей.
Я зараз зараз я на хвилю!
Ти, рідна, побудь із гостем
Так неґречно вийшло.
Вчитель виходить.
ДружинаВи знаєте, він дуже хворий.
Та не дай вам боже
Йому про це сказати.
Рани війни?
Рани війни і ранимиру.
Він все сприймає серцем.
Та й перетруджений до краю.
Неможливо його від столу відірвати.
Вітання Вам від Суханова.
Теж запальний.
А його антипод Мещерський?
Лаштує на Павлищани гармати.
Хоча б не зараз! Бачите, який він!
Боюсь за нього. Він же, як дитина,
Так вірить у безмежність сил своїх,
Вони ж у нього вже на волосинці
Хліб і стаття Мещерського
Учительська. Спершу Вчитель і Вальтер, потім Маряна, Хор і Горпина.
ВальтерУкраїна це хліб. Так в уяві моїй
Вона поставала. А тут,
У школі у вас, із хліба усе
Починається. Звідки і як
Прийшло вам це в голову?
Дивне питання. Та все найпростіше
Найважче. Дуже ж просто це
З хліба почати. Ніхто ж не почав. Ви!
От диво дивне. Наче все і знав,
Наче знав тисячу літ.
Та саме тоді осяяло, освітило.
Якось у школу завітав дідусь
Іван Степанович Савчук
Пастух колгоспний літ під девяносто.
Старий витягнув з-за пазухи
Маленький вузлик.
Розгортає хустину білу.
Бачу хліб засохлий,
Черствий і мацаний вже перемацаний.
«Ви знаєте, що це таке?
Так, хліб-то хліб, але який?
Я, як і ви, не вірю в Бога,
Та називаю хліб святим.
А ви, учителі, про це забули.
Що ж це виходить?
Чотири внуки в мене,
Чотири лютих розбишаки.
Всі ваші учні, ці мої кровинки.
Якось приходжу ввечері із поля
І застаю їх за таким заняттям:
Шпурляють вгору цей черствий шматок
І з дерева збивають хлібом груші.
Забрав я хліб. Стоять переді мною,
Схилили голови, перезираються.
Я їм кажу вже з притиском:
Таж він святий цей хліб!
В нім піт, мозолі в нім а ви,
Ну, бешкетники, цілуйте по одному!
Підходить кожен; я його за вуха,
Та добре натягнув, до сліз таки.
Пішли вони заплакали від болю,
А не від сорому, від сорому я плакав,
Коли вони бомбардували грушу
Уже не хлібом, а таки ломаччям.
Подумайте лишень: це ж що таке?
Хіба ж то діти виростуть людьми,
Як в них до хліба та нема поваги?
Чому ж це вашу школу не турбує,
Щоб хліб був для дитини дорогий,
Немов саме життя, мов мати рідна?»
Так присоромив мене Іван Степанович.
Пройшли роки, та й досі ще лежить
У мене в шафі камінець-сухар.
Вчитель дістає з шафи білу хустину і розвязує її черствий хліб на долоні.
Ось воно звідки почалося.
Помер старий, дивлюсь на цей сухар
І бачу очі строгі і тривожні.
І почалось відтоді стали діти
Хліб сіяти самі. Це вже традиція.
Заходить Маряна. Вона стурбована.
Маряна(звертаючись до Вчителя)Вас просять вийти.
Гаразд. А я саме почав
Про свято Першого хліба
Гостеві розповідати. Маряно!
Це ж вам з руки.
Ви ж саме третій клас ведете!
Вчитель виходить. Маряна сторожко позирає на Вальтера, потім хоче завязати хліб в хустинку, але з хвилювання бере одну з газет, що лежить на столі.
МарянаЯ маю вам про свято розповісти.
А чи усе спочатку?
Ви чимось схвильовані? Що сталось?
Анічого. Отож спочатку
Як ми вирощуємо власноручно хліб.
Колгосп нам виділив ділянку
Пів класної кімнати розміром.
Засіяли озимою пшеницею.
Весною учні чергували,
Од горобців оберігали, од курей,
А восени, тепер, коситимем самі
В нас є косилочка маленька.
Самі його і обмолотим
На дитячій молотарці,
Насипемо зерно в мішок,
Піднімемо всім класом на причеп
І гайда до млина молоти
Маряна дивиться на газету, в яку хотіла загорнути хліб старого Савчука, і оторопіло кидає Вальтерові слова:
Дивіться, і тут ця стаття:
«Хто бореться, а хто проповідує!»
Яка стаття?
Стаття Мещерського. Даруйте!
Мене просили,
Щоб я вам не казала, ви ж бо гість.
А тут прорвалось в мене
Можна глянути?
Ось прошу.
В учительську входить Хор вчителів, серед них Сидорук з газетою «Голос учителя».