Знадвору чути шум машини. Заходять дружинники з міліціонером, з ними Чухно.
МіліціонерДаруйте, добрий вечір, Вчителю!
Ви знаєте, хто це такий?
Це мій знайомий Бляшкевич.
Він вже тікає пятий раз.
Він батька убивав і вбив
Учителя пенсіонера, нумізмата.
Все через гроші
Уперше чую, щоб учителя
Вбивали через гроші. Це так?
От бачите, який я!
Зверху наче правда, та нема
Тієї правди всередині. Годі!
Беріть мене. Я вже готовий!
І ще найголовніше. Ось адреса.
Ось фото. Це дружина. Це синок.
Дружина вже готова, дайте згоду,
Щоб син мій вчився тут, у Павлищанах,
У вашій школі. А то вже біда!
Безбатченко він. Забіяка лютий.
Всіх колошматить Мухамед Алі!
Боюсь, щоб не зломився хлопчик,
Вірніше, щоб на звірстві не застиг.
Ви розумієте?
Ви напишіть мені. А я
Даю вам слово забрати сина.
Забирає у Бляхи-Мухи фото і адресу.
І обіцяю вам достоту,
Як ви мені розповідали,
Все написати у Верховну Раду.
Ні, не за тим я прошкував до вас,
За чим сказав! На цьому досить.
Спасибі, що не погребували
Моїм високим товариством,
Тож пробувайте у здоровї, Вчителю!
Прощавайте!
Виходить. За ним дружинники з міліціонером.
Вчитель(до Чухна)Щось ви сьогодні дуже спритний!
А я завжди такий! Порядок
Є порядок.
Ідіть і зачиніть ворота!
Чухно виходить.
Дружина Вчителя(до Вальтера)Оце оказія. Відразу вас в окріп.
Стражденний чоловік йому я вірю,
Хоч перекручений, з важких дітей.
Я прошу тебе,
Подай мені
Що з вами, Вчителю?
Мовчіть, мовчіть!
Дружина подає йому валокардін. Вчитель пє.
Візьмем цю жінку з хлопчиком, хай їдуть.
Я знаю отаких дітей, в яких батьки
Пяниці чи злочинці чи безбатченків.
Як правило, завжди важкі це діти.
Причину, бачте, він шукає в батькові,
В оточенні, а забува про себе,
Про відповідальність перед іншими,
Перед вимогами суспільства.
Ви вірите йому?
Я вірю особливо в те,
Що він про батька розповів.
І вірите, що він тікав
Заради сина? Що не міг листом
Вас попросити?
О ні! Ви ж бачите які замашки
Дивацькі в цього Бляхи-Мухи.
Тип дивовижний. Я йому повірив,
Як він почав про сина говорити
Як зайнялись його хитрющі очі,
Як руки задрижали
Діти, діти!
Я зустрічав таких і в нас, і в вас,
Які «добреньким» вас вважають.
Цей Вчитель, вони все кажуть,
Ростить злочинців з підлітків
Своїм погладжуванням по голівці.
Сучасний педагог, вони вважають,
Собі дозволити не може
Дітей погладжувати по голівці.
Коли ж такі шовковисті голівки
В дітей, коли ж рука сама
Так безконтрольно тягнеться до них!
Я так люблю цей відділ людства,
Казав колись Макаренко.
Гадаю я, що опоненти наші
Прихильники «ламати» і «тиснути».
На досвіді переконавсь я, що дітей,
Та ще важких, «ламати» і «тиснути»
Це недотепна і безнадійна справа.
Ти розберись, чому вони такі!
Допоможи ти їм задуматись про себе,
Ти виклич їхню совість як суддю!
Ти все невтомно гостя атакуєш,
А він же гість, ти ж відпочинь,
Схолонь!
Та ні, геносе Функе розуміє
Мій запал, він же вчитель, він
Він Корчаком захоплений. Так от
Найлегше виставить за двері.
Міліціонером погрозити старшим.
Хіба для цього треба розуму?
Дитина буде нас лише боятись,
Ми ж, вихователі, наглядачами будем,
Як буде діяти лише покара,
Ми звільним вихованця нашого
Од муки найсвятішої од совісті.
Йому тоді залишиться єдине,
Як цьому Блясі-Мусі, аристократу,
«Места не столь отдаленные».
Коли ж ми здатні, як порядні люди,
Як справжні вчителі, на самокритику
Лиху, нищівну, може, і нещадну,
То і таке сказати не завадить:
Важкі діти це діти, од яких
Ми, дорослі, ми, вчителі,
Ухилились, відштовхнулись, відмовились.
Діти, яким ми не знайшли
Ні часу, ні серця, ні совісті.
Коли дитина шукала нас,
Ми займались нікчемною белібердою.
Важкі діти це діти, яких ми зрадили!
Вчитель знову хапається за серце. Дружина кидається до нього, він відсторонює її і йде до дверей.