Іван Федорович Драч - Оріон Золотий. Театр (збірник) стр 12.

Що тут сталось?

Нічого особливого, сідай послухай.
Це моя дружина.

Даруйте. Та я буду далі.

Я виріс в селі глухому на Поліссі.
Бляшкевич моє прізвище. А Бляха-Муха
Це вже звідтіль, там охрестили.
Учивсь я в школі абияк.
Ходив я в школу тільки з переляку.
Коли ж приходила неділя
І діти всі гуляли так, як діти,
Наш батько нам вигадував роботу,
Аби не били байдики ми діти.
І так було гидотно і нестерпно
Щось колупати на городі тому,
Коли всі хлопці за мячем гасали
Чи грали у «чапаєвців» та «білих».
І я тоді навчивсь дурити батька
Ховавсь у бурянах, не йшов у школу,
Приходила вчителька і кості
Мені боліли люто з тих відвідин.
З дітей ніхто не розмовляв із батьком,
Ми між собою спілкувались пошепки,
Він йшов у спальню, ми тікали в кухню,
У кухню він, а ми тоді у спальню.
Дрібних на зошити просили ми у матері,
Вона ж згиналась перед ним.
Не вірите? Не сміла голови підняти
Він бився люто.

Ну що я міг з такого виховання
Собі узяти у душу, ви скажіть?
На людях ми були усі пригнічені
І замкнуті якісь і вовчкуваті,
Не вміли ми ковтати з тої радості,
В якій жили і хлюпалися інші.
Не міг я вийти з того кола гніту.
І ніс в душі завжди образи тінь
Тінь розчарованості у житті
І знаєте, що якось сталося,
А статись воно мусило доконче:
Якось напився батько і в хліві
Заночував, а я, побитий, луплений,
Облив з каністри хлів з усіх боків
І сірником Який вогонь там був!
Попікся батько, а мене до суду.
І почалось не вистачило сили
У мене вийти з тюрем. Тільки строк
Один закінчувався, другий починався
Та не про те я, а про зовсім інше
Хотів сказати, і таки скажу.
І ви скажіть усім, що Бляха-Муха
В душі не підлий, а в ділах не кат.
Так от: дві, дві таки причини
Мене примусили ввійти
У світ злочинницький. Тож по порядку!

В район я подзвонив.
Зараз будуть. Порядок єсть порядок!

У, вишкребок, ще не дадуть скінчити!

Продовжуйте. Ми слухаєм.

Перша причина це розчарування.
Я бачив, відчував на кожнім кроці,
Я усвідомлював на кожнім слові
Свою відсталість, недорозвиненість свою,
Свою неловкість, дикість, замкнутість
Супроти всіх людей навколишніх,
Їм все дається легко від природи!
Од виховання людського з дитинства.
Поговорити, повеселитися серед дівчат,
Мені це не давалось ні за які гроші,
А гроші це грабунки і крадіжки,
А потім розум свій останній
Вбиваєш алкоголем, щоб зрівнятись з ними,
Та тільки потрапляєш мимоволі
У дико незручне становище
І більше болю і досади більше.
Ви знаєте, нестерпно як до смерті
Недорозвиненість свою відчути.
Свою відсталість, боже, як це тяжко!

Не можна було вискочити з цього
Смертельного кільця? Не можна було
Десь зупинитись? Ви ж бо розумієте
Усе, соромитеся, мучитеся тяжко?

Це ж своєрідний алкоголь, чефір.
Є насолода хвороблива йти по грані,
Пройтись по гострім лезу бритви,
Раз, два, а потім іншого й не треба,
Все інше вже стає буденним, нецікавим,
Затягує у цей бездонний вир
І лише інколи ось так світліє,
Тоді знов кидаєшся в авантюри.
Об заклад я побився з хлопцями
Помру, а все ж дістануся до вас.
Бо в мене на свободі
Синок росте, тож втік я перш до нього.
І вже я був у нього, вже зустрівся.
А після нього вже до вас дорога,
Дорога задля сина, для дитини.

А скільки йому? И де він?

Йому десятий рочок. В третім класі.
Так от. Щоб по порядку. Тож тепер
Про найстрашніше. Ви мені повірте!
Це найлихіше у моїм житті.
Це ж бо не те, що ваш школяр
За пташку пережив, чи за шпаргалку.
Я їх просив: не убивайте, хлопці!
Я відмовляв їх не послухали.
Таки його убили по-звірячому.
А потім убивця сам того не витримав
Наклав на себе руки. На суді
Я приголомшений був, все мовчав.
Все інші говорили все на мене.
Усі вони давно уже на волі,
Попереду у мене ж ціла прірва!