Хоча він точно знав, що не тому.
Він уже довгий час звик думати про себе у минулому часі. Я жив у передмісті, я був одружений, я працював в Сент-Клерському університеті, мав докторський ступінь Я любив, я віддавав перевагу, я терпіти не міг Усі його бажання були в минулому. Ось чому.
Доведеться випробувати ще на комусь. Гарне заняття для вченого-маніяка: експерименти на живих людях. Ні з ким не узгоджені, абсолютно протизаконні. Та й на кому? Коло його спілкування давно обмежене півдесятком людей. Хіба що цей студент із четвертого поверху, худорлявий хлопчина в окулярах і з незмінно ніяким виразом обличчя чи бувають у нього сильні бажання?
Лілові старечі пальці обережно погладили відведений за межу перемикач під напівкруглою шкалою з мертвою стрілкою на нулі. Може, все ж таки студент неправильно припаяв контакти. Чи він сам припустився якоїсь технічної помилки навряд. З тридцяти років він уявляв собі конструкцію машини настільки точно, що міг відтворити її креслення прутиком на піску із завязаними очима. Тридцять років Тоді було достатньо і бажань, і піску, і пруття. Але не було чотирьох двадцятикаратових брильянтів, кілометрів золотого дроту, німецької оптики і швейцарських мікродеталей, ізольованого приміщення, орієнтованого на магнітний полюс, не було ні грошей, ні дозволу університета на експерименти. Просто не було часу. Час розходився тоді по секундах: молодий вчений читав лекції на шістьох потоках, писав статті, вів тему на кафедрі, завідувачем якої став згодом, підробляв репетиторством І була Розалія, яка не уявляла неділі без опери і літа без морського узбережжя, і ще міг би бути син Чорт, знову цей минулий час, нереалізований і незворотній Якби він тоді створив цю машину, тепер вона також належала б минулому. Винайшов, відкрив, прославився а стрілка лишилася б нерухомою. І це все.
Крах, повний крах. Якщо він помилився в розрахунках, якщо ідея з самого початку була помилковою безкрила химера, що живилася його кровю всі ці роки. І крах якщо він виявився правим, правим у всьому. Тоді ще страшніше, ще болісніше. Тому що до біса самоаналітичні обмани, що змінюють місцями причину і наслідок, є те, що зараз набагато важливіше за результат усього його наукового життя, адже воно єдине надало змісту життю людському. І якщо навіть це нездатне зворухнути стрілку на шкалі
Кінець, усьому кінець
Вересень, рік тому. Університету виповнилося сто років, і на грандіозні святкування запросили всіх, хто коли-небудь там працював, а він пішов на пенсію лише шість років тому, його ще добре памятали. На кафедрі два молоді лаборанти зіграли туш на геліконі і тарілках, а його наступниця на керівній посаді виголосила врочисту промову, увінчану врученням величезного букета квітів і маленької статуетки Майкла Фарадея. Потім був фуршет, мініатюрні бутерброди з червоною і чорною ікрою лежали у шахматному порядку, з кожного стирчав прапорець із університетською емблемою. Чорт, найменші, найнікчемніші подробиці відбилися в його памяті так само незгладимо, як і те, чого насправді не можна було забути
Він тримав у лівій руці келих із білим вином і виголошував тост за любов, за науку, за любов до науки і науку любові як це було банально і по-дурному. Він стояв спиною до дверей, він не одразу обернувся, коли вона ввійшла. А вона заглянула лише на хвильку, вона шукала якогось викладача з кафедри. Побачила заставлений стіл, вибачилася і одразу ж пішла геть, він навіть не встиг запросити її увійти. Але він встиг побачити її.
З Розалією, його покійною дружиною, вони колись навчалися в одній академгрупі. Він знав цю дівчину майже три роки, перш ніж на одному заміському студентському збіговиську їхні стосунки вискочили за межі дружніх. За чотири місяці вони обоє невіруючі вінчалися у псевдоготичному соборі з фресками і органом. Розалія завжди була вередливою істотою, з цим він змирився апріорі. Університет вона кинула на другий день після весілля, присвятивши себе карєрі чоловіка, а його виконанню всіх своїх бажань. Розалія була вродлива, потім стильна, потім елегантна. За все життя він зрадив її один раз, на виїзній конференції, із випадковою жінкою, яку більше після того не бачив. Розалія ніколи про це не дізналася. Вона померла у пятдесят три роки від запалення легенів, і світ не перевернувся.
Він перевернувся зараз.
Його колеги, університетські професори, запросто крутили романи із студентками йому це завжди здавалося диким, не вартим навіть презирства, залишаючись таким і після смерті Розалії. І його пересіпнуло од думки, що подібною ж підлою, низькою інтрижкою могло б здаватися сторонньому спостерігачеві його велике кохання.