Катря. Спасибi вам. Коли б помогли мамi!
Михайло. Не бiйся, серце: Павло добрий лiкар. Нiчого не пожалiєм, вирятуємо.
Пашка. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогоднi вийдете?
Михайло. А ви будете обидвi?
Пашка. Авжеж!
Катря(до Пашки). А мати як?
Пашка. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивiться, й гармонiю принесiть.
Михайло. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матерi оце зайдемо, дамо лiкарства, то чого ж?
Пашка. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й встати. А тобi треба i розважити себе, провiтритись.
Катря. То й прийду уже.
Пашка. Ну, ходiм же до Росi. Ми там коло млина будемо.
Михайло. Добре, добре.
Катря. Прощавайте, спасибi вам.
Пашка(за хвiрткою). Так прийдете?
Тихо пiшли.
Михайло. Я зараз! (Любує здалеку на Катрю).
Вихід ХII
Михайло сам.
Михайло. Яка хороша, хоч малюй! А погляд, погляд такий уже лагiдний, чисто янголиний! Сердешне голуб'ятко! Сирота ще: сама-сiмiсiнька. Хоч би матерi її пособити! Так просила, аж слiзки бринiли на оченятах Ех, Павло, Павло!! Плетеш ти дурницю: життя має свої права, i проти них воювати годi! Та на бiса б i колотивсь цiлий вiк чоловiк, якби не загорював якої втiхи? Навiщо б поневiрятись i лити кривавий пiт над працею, коли б не мати таких одрадiсних хвилин у життi? Чого тiкати вiд краси? Який там грiх одволожити поезiєю душу? Буду, конечне буду!
Завiса
Дiя друга
Глухе мiсце на березi Росi. Праворуч млин i мiсток до його з кручi. Лiворуч якась пустка, руїна; за нею темний лiс. Просто крутий берег i кручi Росi, кущами уквiтчанi. Чудовий краєвид. Мiсячна нiч.
Вихід I
Пашка, Параска, Прiська, 1-а, 2-а дiвчина й iншi.
Дiвчата(сидять картинно на березi, на мостику, коло млина).
Ох i зiйди, зiйди, зiронько та вечiрняя,
Ох i вийди, вийди, дiвчинонько моя вiрная!
Неподоба зiрцi до мiсяця та зiходити,
Неподоба дiвцi до козака та виходити.
Рада б зiрка зiйти, чорна хмара заступає,
Рада б дiвка вийти, так матiнка не пускає!
Ой i зiйшла зiрка, усе поле освiтила,
Ох i вийшла дiвка, козаченька звеселила.
Параска. Коли б сьогоднi панич Михайло прийшов, та з гармонiєю: от би весело було! Як вiн гра славно!
2-а дiвчина. Е, дiждешся! Уже його, може, тижнiв зо два i в вiчi нiхто тут не бачив.
1-а дiвчина. Чого вiн справдi перестав ходити? То було що божого дня, а то як одрiзав.
Прiська. Чого? Хiба не знаєш? У Дзвонарiвни застряв, i днює й ночує.
Параска. Чого ж панич до неї ходить?
Прiська. Чи тебе мама не п'яною привела? Дивiться, люде добрi, яка маненька, наче з капусти вискочила.
Усi смiються.
Не дивно, якби парубок ходив, ну сватати дума; а паничевi звiсно чого
Параска. Чого ж?
Прiська. Тю на тебе! Та вона навiки дурна!
Смiх.
Пашка(сидiла трохи подаль, за остатнiми фразами зверта увагу). Чого плещеш? Чого славу пускаєш? Вiд кого ти чула? Що ти знаєш?
Прiська. Аннушка казала.
Пашка. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як i ти?
Прiська. Та ти не дуже-то!
Пашка. Та й ти дивись, щоб тобi Дмитро не повернув потилицi наперед. Совiстi не маєш, оббрiхувати дарма бiдну дiвчину, та ще сироту!
Параска. Та то вона з заздростi: досадно, що за нею такий гарний панич не впада.
Прiська. Подавись ти ним тричi! (Вiдходить далi).
Деякi. Та годi вам сваритись!
1-а дiвчина. Про кого се рiч? Про яку дiвчину?
Пашка. Про Катрю Дзвонарiвну. В неї, сердешної, мати слаба, так панич з лiкарем Павлом навiдують її i керують, а вона, з доброго дива, он як паскудить!
2-а дiвчина. Грiха не мають!
Пашка. Довго ославити! У дiвки, може, тiльки й посагу того, що честь.
1-а дiвчина. Та Катря ж, здається, заручена з Дмитром Ковбанем?
Пашка. Нi, вона, певно, за його не пiде.
Параска. Чому? Вiн такий славний!
Пашка. Мало хто не хороший? Може, iнодi чоловiк би себе надвоє розiрвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долi, не судилося то й ковтай тiльки нишком сльози!