Твій перший раз? спитав Ісмаель. На вітрильнику, я маю на увазі.
Ірен кивнула.
Особливий досвід, правда?
Усміхнувшись, вона кивнула вдруге, не в змозі відірвати очей від великого шраму, що зміївся на нозі Ісмаеля.
Вугор, пояснив хлопець. Довга історія.
Ірен звела очі й глянула на обриси Кравенмору, що ледь проступали над лісом.
Що означає назва твого вітрильника?
Грецьке слово «Kyaneos». Ціан, відповів Ісмаель із загадковим виглядом.
Оскільки Ірен насупила брови, не розуміючи, що він хоче сказати, хлопець провадив далі:
Греки вживали його для позначення синього кольору моря. Описуючи море, Гомер порівнює його колір із темним вином. Саме він запровадив це слово kyaneos.
Бачу, що ти вмієш говорити не лише про сіті й твій корабель.
Намагаюся.
Хто тебе навчив?
Судноплавства? Я всього навчився сам.
Ні, я про греків
Мій батько захоплювався історією. Я зберіг деякі його книжки.
Ірен промовчала.
Хана напевно розповіла тобі, що мої батьки померли.
Вона обмежилася ствердним кивком. За кілька сотень метрів від них вигулькнув острівець із маяком. Ірен зачаровано дивилася на нього.
Маяк уже давно не працює. Наразі використовується той, що стоїть у порту Блакитної Бухти, повідомив Ісмаель.
Невже ніхто не припливає на острів? поцікавилася Ірен.
Він похитав головою.
А чому?
Тобі подобаються історії про привидів? спитав він замість відповіді.
Залежить від конкретної історії
Місцеві вірять, що на острові водяться привиди чи щось таке. Подейкують, що там потонула жінка. Дехто бачить вогні. Врешті-решт, кожне місто має свої байки, і наше нічим не відрізняється від інших.
Вогні?
Вересневі вогні, уточнив Ісмаель. Тієї миті вони проминули острівець, що залишився за правим бортом. Легенда якщо її можна так назвати оповідає, що якось наприкінці літа в місті влаштували карнавал. Уночі люди побачили, як жінка в маскарадному вбранні сіла на корабель і відчалила в море. Хтось вважає, що вона плила на таємне побачення зі своїм коханцем, який чекав на неї біля маяка, а хтось стверджує, що вона скоїла страшний злочин і тікала від правосуддя. Ти ж розумієш, що будь-яка версія годиться, тому що ніхто не знав, хто вона така. Її обличчя приховувала маска. Однак ця жінка не встигла перетнути бухту несподівано зчинилася сильна буря. Корабель вдарився об скелі й розлетівся на тріски. Загадкова незнайомка потонула. Принаймні її тіло так і не знайшли. Кілька днів по тому приплив виніс на берег пошарпану маску. Містяни кажуть, що відтоді на острові блимають вогні це трапляється в останні дні літа, коли на землю опускаються сутінки
Привид тієї жінки
Угу Вона намагається завершити свою подорож і дістатися острова. Так говорить легенда.
І це правда?
Це історія про привидів. Ти або віриш у неї, або не віриш.
А ти віриш? допитувалася Ірен.
Я вірю лише в те, що бачу на власні очі.
Скептичний моряк.
Щось таке.
Ірен знову спрямувала погляд на острівець. Хвилі несамовито билися об скелі. Тріснуті вікна на вежі маяка переломлювали світло, внаслідок чого утворювалася фантастична веселка, яка повільно розчинялася у пелені бризок, що сипалися на хвилеріз.
Ти бував там? спитала дівчинка.
На острівці?
Ісмаель підтягнув шкот і крутнув штурвал. Вітрильник накренився на лівий борт і, ставши проти течії, що рухалася з проливу, розвернувся до мису.
Ми попливемо туди, якщо бажаєш, запропонував він. Погуляємо острівцем.
А це можливо?
Усе можливо. Питання полягає в іншому: чи вистачить тобі сміливості, відказав Ісмаель із викличною усмішкою.
Ірен витримала його погляд.
Коли?
Наступної суботи. На моєму вітрильнику.
Удвох?
Удвох. Але якщо ти боїшся
Я не боюсь, відрізала Ірен.
Тоді зустрінемося в суботу. Опівдні я заберу тебе на причалі.
Ірен перевела погляд на узбережжя. Будиночок-на-мисі височів серед стрімчаків. На веранді стояв Доріан і спостерігав за ними з неприхованою цікавістю.
Мій брат Доріан. Може, піднімешся і познайомишся з моєю мамою?
Я поганий кандидат для знайомства з родиною.
Тоді іншим разом.
Вітрильник увійшов у маленьку природну бухту біля підніжжя скель, що оточували Будиночок-на-мисі. Зі спритністю, розвиненою завдяки тривалій практиці, Ісмаель опустив вітрило й дочекався, коли сильна течія віднесе їх до причалу. Потім хлопець узяв трос і зістрибнув на сушу, щоб пришвартувати корабель. Досягнувши своєї мети, він простяг руку Ірен.
До слова, Гомер був сліпим. Звідки він знав, який колір має море? спитала дівчинка.
Ісмаель схопив її за руку й одним різким порухом переніс на причал.
Ще одна причина довіряти лише власним очам, відповів він, не випускаючи її долоню.
Ірен згадала слова Лазаруса, які той мовив під час вечері у Кравенморі.
Часом очі обманюють нас, заперечила вона.
Мене не обдурять.
Дякую за прогулянку.
Ісмаель кивнув і повільно розтиснув пальці.
Побачимося в суботу.
До зустрічі.
Повернувшись на борт, Ісмаель відвязав трос і дозволив течії відтягти корабель від причалу, поки він піднімав вітрило. Вітер підштовхнув його до гирла затоки. За кілька секунд «Кіанеос», хитаючись на хвилях, заглибився у бухту.
Ірен стояла на причалі, спостерігаючи за тим, як біле вітрило поступово зникає з поля зору, перетворюючись на крихітну цятку на безмежних морських просторах. Певної миті дівчинка усвідомила, що усмішка не сходить з її обличчя, а по руках бігають якісь підозрілі мурашки. Саме тоді вона зрозуміла, що цей тиждень буде нескінченно довгим.
4. Таємниці й тіні
Календар Блакитної Бухти позначав лише дві пори року: літо та інші місяці. Влітку кількість робочих годин, що припадала на кожного жителя, збільшувалася втричі, адже місцеві забезпечували всім необхідним довколишні прибережні курорти, куди стікалися туристи й приїжджі з великих міст у пошуках пляжів, сонця і приємної нудьги. Пекарі, ремісники, шевці, теслі, каменярі й представники різноманітних професій залежали від трьох довгих місяців, упродовж яких сонце зігрівало узбережжя Нормандії. На тринадцять-чотирнадцять тижнів мешканці Блакитної Бухти перетворювалися на працьовитих мурах, щоб мати можливість вести спокійне життя скромної цикади решту року. Особливо напруженими видавалися перші дні серпня, коли попит на тутешні продукти й послуги злітав від нуля до хмар.
Одним з небагатьох винятків із загального правила був Крістіан Юпер. Подібно до інших власників риболовецьких суден, він розділяв долю мурахи дванадцять місяців на рік. Печальні думки опосідали досвідченого риболова щоліта, приблизно в той самий період, коли всі містяни піднімали вітрила й виходили в море. Дивлячись на них, він замислювався над тим, чи не помилився, бува, у виборі професії, чи не було б розумнішим порушити традицію семи поколінь і почати управляти власним готельчиком, стати торговцем або оволодіти будь-яким іншим ремеслом. Можливо, тоді його донька Хана не мала би увесь тиждень працювати служницею у Кравенморі. Можливо, тоді він частіше бачив би обличчя власної дружини, а не перетинався б із нею на пів години в день пятнадцять хвилин уранці й пятнадцять увечері.
Ісмаель крадькома спостерігав за своїм дядьком, поки вони чинили баластну помпу. Замислене обличчя рибалки дозволяло здогадатися, що його пригнічує.
Ти міг би відкрити майстерню корабельного обладнання, зауважив Ісмаель.
Юпер видав звук, що нагадував каркання.
Або продати корабель і вкласти гроші в крамницю мсьє Дідьє. Він цілих шість років умовляє тебе, провадив далі юнак.
Дядько відірвався від роботи й зміряв його пильним поглядом. Упродовж тринадцяти років він заміняв Ісмаелю батька, і за весь цей час йому не вдалося виправити те, що найбільше приваблювало й лякало його у хлопцеві: абсолютну, дивовижну подібність до покійного Юперового брата, включно зі схильністю висловлювати свою думку навіть тоді, коли ніхто не просив його поради.
Гадаю, було б краще, якби ти цим зайнявся, відказав Крістіан. Мені ось-ось стукне пятдесят. У такому віці пізно шукати іншу роботу.