Спальня Лазаруса розташовувалася поряд з апартаментами його дружини в західному крилі. Подружжя Жана та їхня покоївка були єдиними живими істотами у Кравенморі. Решта мешканців десятки творінь лялькаря, що заповнювали кожен коридорчик, кожну кімнату. У передсвітанковій тиші Хана чула, як скриплять механічні нутрощі. Іноді, коли її мучило безсоння, вона годинами уявляла нерухомі фігури зі скляними очима, що виблискували в темряві.
Щойно вона стулила повіки, як уперше почула той звук розмірений стукіт, приглушений шумом дощу. Хана встала з ліжка й підійшла до вікна. Під пеленою зливи простирався лабіринт веж, арок і ламаних дахів. Вовчі морди гаргуйль вивергали потоки темної води у порожнечу. Як же вона ненавиділа це місце
Дивний звук знову долинув до неї, і Хана спрямувала погляд на численні вікна в західній частині маєтку. Судячи з усього, вітер розчахнув одне з вікон на другому поверсі. Завіси тріпотіли під дощем, а стулки невпинно стукотіли. Дівчинка прокляла свою долю. Кров крижаніла в жилах від самої думки про необхідність вийти в коридор і рушити до західного крила через весь будинок.
Перш ніж страх узяв гору над почуттям обовязку, вона одягла халат і взула капці. Світло ніде не горіло, тож Хана взяла канделябр і запалила свічки. Довкола застрибали золотаво-коричневі відблиски, що створювали містичну атмосферу. Хана торкнулася холодної ручки дверей і судомно ковтнула слину. Десь удалині невтомно грюкали вікна в темній кімнаті. Вони чекали на неї.
Зачинивши за собою двері, Хана опинилася в нескінченному коридорі, що губився у безпросвітному мороці. Вона підняла канделябр над головою і рушила вперед. Обабіч проходу вишикувалися сплячі іграшки Лазаруса, що немовби зависали в повітрі. Дивлячись прямо перед собою, дівчинка прискорила крок. На третьому поверсі зберігалося чимало старих роботів Лазаруса чудних незграбних потвор. Їхні риси здебільшого були гротескними, а на обличчях часом зявлявся агресивний вираз. Майже всі вони були замкнені за скляними вітринами, проте вряди-годи несподівано оживали, підкоряючись наказам внутрішнього механізму, який спонтанно будив їх, виводячи зі стану оціпеніння.
Хана пройшла повз мадам Сару. Гадалка тасувала зморшкуватими руками колоду карт Таро, витягала одну і показувала її перехожому. Попри всі свої зусилля, дівчинка не стрималася і глянула на вирізьблену з дерева фігуру, більше схожу на привида, ніж на ляльку. Циганка розплющила очі й показала їй карту. Хана відчула клубок у горлі. Там був зображений червоний демон, охоплений язиками полумя.
За кілька метрів від циганки розхитувався торс чоловіка в карнавальному костюмі. Автомат невпинно зривав маски з його невидимого обличчя, демонструючи різні сутності. Хана відвела погляд і пришвидшила ходу. Вона сотні разів простувала цим коридором удень. Усі ці ляльки були бездушними механізмами. Не варто звертати на них увагу, а боятися і поготів.
Заспокоюючи себе цією думкою, вона звернула у прохід, що вів до західного крила. Збоку розмістився мініатюрний оркестр Маестро Фіретті. Достатньо було кинути музикам монетку, аби вони почали грати своєрідну версію «Турецького маршу» Моцарта.
Хана зупинилася біля останніх дверей у коридорі масивної дубової конструкції. Усі двері у Кравенморі мали унікальний рельєф, і на кожній були вирізьблені сценки зі знаменитих казок. Твори братів Грімм здобули безсмертя завдяки талановитим майстрам, які будували шикарний маєток Лазаруса. Втім, Хана вважала огидними такі моторошні зображення. У будинку вистачало кімнат, куди вона не заходила, і ця конкретна кімната не була винятком. Вона нізащо в світі не переступила би поріг, якби її не змусила необхідність.
За дверима гучно стукотіло вікно. Холодний подих ночі просочувався між щілинами й лоскотав її шкіру. Хана востаннє глянула на довгий коридор, що простирався за її спиною. Обличчя оркестрантів розчинялися в темряві. Чітко розрізнялися шум дощу і плескіт води, неначе тисячі маленьких павучків снували по даху Кравенмору. Глибоко вдихнувши, дівчинка неохоче крутнула дверну ручку й увійшла до кімнати.
Пронизливий протяг налетів на неї, затріснувши двері за її спиною і загасивши свічки на канделябрі. Мокрі завіси колихалися, мов саван небіжчика. Хана зробила кілька кроків і квапливо зачинила вікно, закріпивши послаблену вітром клямку. Потім вона сунула тремтячу руку в кишеню халата, дістала коробку сірників і знову запалила свічки. Мерехтливі вогники прорізали пітьму, дозволивши розгледіти приміщення, що нагадало їй кімнату дитини. Поряд із письмовим столом зіщулилося маленьке ліжечко, а під ним виднілися рівненько поставлені чобітки. На стільці були складені книжки й висів дитячий одяг. Зі спинки ліжка звисало мініатюрне розпяття.
Хана пройшла трохи далі. Обстановка видавалася їй якоюсь дивною, неприродною, хоча вона не могла визначити, що саме викликало такі відчуття. Дівчинка пильніше придивилася до меблів і предметів. У Кравенморі немає дітей. І ніколи не було. Навіщо ж тоді господарі облаштували дитячу кімнату? Аж раптом її осяяла здогадка. Вона збагнула, що саме збентежило її від самого початку. Ні порядок, ні надмірна чистота. Щось таке просте й очевидне, що було важко звернути увагу на цю дрібницю. Безперечно, йшлося про дитячу кімнату. Але чогось бракувало Іграшок. Жодної іграшки не було видно.