Закипів чайник. Маріїна рука сипнула у чашку заварки, влила окропу, вкинула три грудочки цукру, було таке враження, ніби стежить за собою звіддалік; а може, і не було ніякого враження? Може, таки і спостерігала звіддалік?.. Містика? Та яка там до біса містика, коли реальніше й не буває! Вона була розчахнута, Марія, розтерзана, четвертована, подріблена, пошаткована. Вона була, але її й не було. Вона була тут, але була й далеко звідси, там, де не живуть і не існують, де не думають і не балакають, де, може, і не чують нічогоані волань, ані проклять, ані освідчень, ані погроз, де не чують і не бачать, де тільки спостерігають, та навіть і не спостерігають, а тільки фіксують.
І, здавалося, ніщо не виведе її вже ніколи із цього стану відстороненості і самовтраченості, та раптом якийсь окрайчик її розчахнутої, подрібленої, пошаткованої свідомості (чи напівсвідомості? чи підсвідомості? чи позасвідомості?) вихопив, зафіксував, а тоді вже й помітив предмет, та й не предмет навіть річ? але й не річ але ж як це назвати? навіщо це тут? і звідкіль? хто приніс її сюди? хто поклав? чи, може, мені тільки здається? але ж ні, я бачу її, я можу підійти, я можу доторкнутися, я можу підняти ну ось: підходжу, торкаюся, піднімаю, підходжу, торкаюся, піднімаю, підходжу торкаюся, піднімаю підходжу торкаюся піднімаю підходжу торкаюся піднімаю!
12
Текля зявляється несподівано і на диво вчасно: Марія все ще роздивляється, тримаючи у витягнутій перед собою руці, ту річ, що невідомо як і чому опинилася на кухонному столику.
Та річ була звичайнісінькою гральною картоюновенький, ще лискучий хрестовий туз.
Несподівано, непомітно і вчасно постала Текля перед Маріїні очі, і поява та Марію не здивувала. Та навіть по тому, як завважила Теклю, вона й далі роздивлялася карту.
Що з тобою? занепокоїлась Текля. Чи не хвора?
Ось, кивнула Марія на карту, і в очах її нарапт зблимнуло щось божевільне. Ні, не божевільне, і навіть зовсім не божевільне, але Але й божевільне теж.
Одначе Теклю це не збентежило. Зобіч могло здатися, що вона і не помітила нічого, хоч не помітити того зблиску Маріїних очей було просто неможливо.
(Тепер, з віддалі часу, прокручуючи плівку подій знову і знову, ми змогли б, може, розгледіти і в Теклиному погляді на ту мить щось подібне Але то ми і тепер, але не Марія і не тоді)
Що це? ще сухіше (ніби!) і байдужіше поцікавилась Текля. Карта?
Марія нарешті опустила руку, а заразом з нею і погляд.
Карта. Туз. Хрестовий
Ну туз, струснула плечем Текля. То й що?
Дівчина мовчала.
Поясни, Текля зробила крок до неї.Що з тобою? Чим ти так стурбована?
Пояснити? Марія тільки тепер, та й то не одразу, глянула на Теклю. Що ж пояснювати, коли сама ні чорта не збагну?!
13
Текля зосереджено помішувала ложечкою каву, втупивши погляд в лаковану гладінь столика. В очах її таївся чи то сумнів, чи смуток, і пальці її то стискалися, то розслаблювалися.
Тепер, з віддалі часу, прокручуючи плівку подій, я можу все детально відтворити, я можу з певністю написати: «В цій чарівній істоті жила шалена лють, яку вона ретельно приховувала, майстерно маскуючись навіть тоді, коли поруч нікого не було; отже, приховувала її і від самої себе Але чи вдавалося їй докінечно обдурити себетого я не знаю»
Раптом вона здригнуласяздається, їй почулися кроки: мякі, скрадливі, вони долинули з коридору. Текля схопилася, кинулась до дверей (на ходу, клацнувши вмикачем, засвітила люстру)і не побачила нікого.
Нікого не було ні в коридорі, ні у ванній, як не було на кухні і в туалеті
Дурепище! вилаяла вголос себе, розміялася:Рехнутися можна!
Та нараз погляд її ковзнув по підлозі іщо за мана?! вона запримітила на килимку під вхідними дверима хрестового туза
14
Рехнутись можна! Хай би швидше ця сучка прийшла І де її лиха носить? Сказала на часинку, а минуло вже, мабуть, годин три! Даремно я її пожаліла, даремно взяла до себе! Думала: веселіше буде, та й чого там критися перед собою? Яке «пожаліла»! Вона мені потрібна, як Так-так, а що хіба?.. А воно, це дурне дівчисько, і справді кізка нівроку, позиркують в її бік і безбороді козлики, і рогаті одружені козли, та й навіть цапи, яким вже давно пора на цвинтарі тліти, а не жінок очима мацати! Глядуни нещасні, лідери івнисті, геморої смердючі, їздюки недороблені, всіх би повбивала!.. Ніякого від вас діла, тільки повітря даремно псуєте І зиску ніякого, і порятунку від вас немає. Куди не поткнешсятам і ви, цвіркуни міліметрові, без клепок в голові і язиків в роті! Якого чорта штани носите?! Що ви в матні ховаєте? Та ж у вас того добрані сховать, ні показать Жах! Жах!