Ми маємо одну таку сукню, пошиту для Сесилії, відповіла моя мати. Ти вдягнеш її.
А що тоді вдягну я? запротестувала Сесилія. Якусь стару сукню? Чи, може, мені взагалі не зявлятися? Може, Елізабет єдина має зустрітися з нашою гостею? А ми всі повинні поховатися? Ви хочете, щоб я лягла спати посеред дня?
Звичайно, немає потреби, щоб ти була тут, відрізала моя мати. Але леді Марґарет твоя хрещена мати, тож ти вдягнеш свою синю сукню, а Елізабет одягне твою зелену й ти зробиш зусилля надзвичайне зусилля бути любязною до своєї сестри протягом візиту. Ніхто не любить дівчат із поганим характером, і мені така дівчина теж не потрібна.
Сесилія була розлючена, вислухавши такі слова, але мовчки підійшла до скрині з одягом, дістала звідти свою нову зелену сукню, струснула її й подала мені.
Одягни її й ходімо до моїх кімнат, сказала моя мати. Ми повинні зробити край трохи нижчим.
Одягнена в зелену сукню, підшиту внизу вузенькою стрічкою з тонкої парчі, я сиділа у вітальні материних кімнат і чекала, коли зявиться леді Марґарет. Та прибула на королівській баржі зі штандартами на носі й на кормі, що тепер завжди стоїть для неї напоготові, із барабанщиком, який повсякчас відбиває ритм. Я почула, як шурхотять черевики її почту на гравії садових доріжок, а потім під моїми вікнами, а потім почула гучне цокання її черевиків на каменях подвіря. Відчинилися подвійні двері, й вона увійшла до передпокою, а потім і до кімнати.
Моя мати, мої сестри і я піднялися зі стільців і зустріли її реверансом, яким вітають рівного собі. Було важко вирішити, якою має бути висота цього реверансу. Ми присіли на середню висоту, а леді Марґарет зовсім трохи. Хоч нині мою матір знають просто як леді Грей, її коронували королевою Англії, і ця жінка була її фрейліною. А тепер, хоч леді Марґарет плаває на королівській баржі, її син досі не коронований; вона й називає себе «ваша світлість мати короля», та він досі не має на голові корони монарха Англії; він лише привласнив тіару, яку Ричард вдягав на шолом, тож повинен чекати своєї коронації. Я швидко заплющила очі від думки про золоту тіару на шоломі й побачила усміхнені карі очі Ричарда, які дивилися на мене крізь забороло.
Я хочу поговорити з містріс Єлизаветою сам на сам, сказала моїй матері леді Марґарет, не потурбувавшись привітатися бодай одним словом.
Ваша милість, принцеса Єлизавета Йоркська, може провести вас до моєї приватної кімнати, спокійно відповіла моя мати.
Я пішла першою. Йдучи, я відчула на собі пильний погляд леді Марґарет і відразу подумала про свій вигляд. Я боялася, що хитаю стегнами або підкидаю голову. Відчинила двері, увійшла до приватної кімнати матері й обернулася до леді Марґарет, яка сіла без запрошення у велике крісло.
Ви можете сісти, сказала вона, і я опустилася в крісло навпроти неї і чекала.
У мене пересохло в горлі. Я проковтнула слину, сподіваючись, що леді Марґарет нічого не помітила.
Вона оглянула мене з голови до ніг, ніби я прийшла проситися до неї на службу, а тоді всміхнулася.
Твоя мати завжди була красунею, і ти дуже схожа на неї: гарна, струнка, шкіра гладенька, мов пелюстки троянди, й волосся водночас золоте й бронзове. Немає сумніву, що в тебе будуть гарні діти. Я сподіваюся, ти ще пишаєшся своєю вродою? Ти ще марнославна, чи не так?
Я не сказала нічого, і вона прочистила горло, пригадавши мету свого візиту.
Я прийшла поговорити з тобою наодинці як друг, сказала вона. Ми розлучилися погано.
Ми розлучилися як дві скандалістки. Але тоді я була переконана, що мій коханець убє її сина й зробить мене королевою Англії. Проте вийшло так, що її син убив мого коханця і моя доля опинилася у її біленьких ручках, обвішаних важкими перснями.
Я жалкую, що так сталося, сказала я з нещирістю, яку не дуже намагалася приховати.
Я теж, сказала вона на мій подив. Я буду твоєю свекрухою, Елізабет. Мій син одружиться з тобою попри все.
З мого боку було б марно гніватися на її «попри все». Ми зазнали поразки, мої надії на щастя й на те, що я стану коханою королевою Англії, загинули під копитами вершників Стенлі, якими командував її чоловік.
Я похилила голову.
Дякую вам.
Я буду для тебе доброю матірю, сказала вона з переконливими нотками в голосі. Ти зрозумієш, коли познайомишся зі мною ближче, що в мене багато нерозтраченої любові і я маю природжений талант бути вірною у своїх почуттях. Я сповнена рішучості виконати волю Бога, а я переконана, що Бог обрав тебе бути моєю невісткою, дружиною мого сина, й Її голос упав до пошепту на думку про мою долю й божественну долю династії Тюдорів. Матірю мого онука.
Я знову похилила голову і коли її підняла, то побачила, що її обличчя сяє.
Коли я була малою дівчинкою, ще власне дитиною, мені випала доля народити Генриха, прошепотіла вона, ніби молячись. Я думала, що помру від болю, не сумнівалася, що ті пологи мене вбють. Я тоді знала, що, якщо я виживу, дитина і я матимемо велике майбутнє, найбільше, яке тільки може бути. Він стане королем Англії, а я посаджу його на трон.
Було щось дуже зворушливе в захопленому виразі її очей, вона скидалася на черницю, яка говорить про своє покликання.
Я знала, натхненно сказала вона, я знала, що він буде королем. А коли я зустрілася з тобою, то зрозуміла, що на тобі лежить завдання народити йому сина. Вона обернула на мене напружений погляд. Ось чому я розгнівалася на тебе, по-справжньому розгнівалася, коли побачила, що ти зійшла зі своєї стежки. Ось чому я не могла витримати, коли зрозуміла, що ти хочеш відмовитися від своєї долі, від свого покликання.
Ви гадаєте, я маю покликання? прошепотіла і я, бо такою переконливою вона мені здалася.
Ти будеш матірю наступного короля Англії, проголосила вона. Він стане представником Червоної троянди й Білої, троянди без жодної шпички. Ти народиш сина, й ми назвемо його Артуром Англійським. Вона взяла мене за руки: Ось яка твоя доля, дочко моя. Я тобі допоможу.
Артуром.
Я з подивом повторила імя, яке Ричард обрав для сина, якого він сподівався мати від мене.
Це моя мрія, сказала вона.
Це було і нашою мрією. Я дозволила їй тримати мої руки й не відсунулася вбік.
Бог допоміг нам зустрітися, сказала вона мені з щирою переконаністю. Бог привів тебе до мене, і ти подаруєш мені онука. Ти принесеш мир Англії, ти припиниш Війну кузенів. Елізабет, ти станеш творцем миру, й сам Бог назве тебе блаженною.
Здивована змальованою картиною, я дозволила їй тримати мої руки у своїх міцних долонях і не заперечувала.
Я ніколи не розповіла матері про те, що сталося між мною та її світлістю матірю короля. Вона підняла брову, здивована моєю стриманістю, але далі мене не розпитувала.
Принаймні вона не сказала нічого про те, що змінила свою думку стосовно ваших заручин?
Навпаки вона запевнила мене, що ми одружимося. Усе відбудеться так, як і було задумано. Вона пообіцяла бути моїм другом.
Мати приховала посмішку.
Яка вона добра. Це все, що вона сказала.
Їй можна подякувати.
Тож ми тепер чекали з певною вірою в успіх запрошення на коронацію, сподіваючись, що нам дозволять користуватися королівським гардеробом, де ми зможемо вибрати собі сукні. Сесилія мріяла, що знайде там собі новий одяг і ми всі здобудемо шанс показатися у світі як ще пять принцес із династії Йорк. Лише коли Генрих скасував парламентський акт, який називав нас бастардами, а шлюб наших батьків двошлюбним обманом, ми змогли вдягти свої горностаєві мантії та корони. Коронація Генриха мала стати нашим першим шансом знову зявитися у світі після смерті Ричарда в наших справжніх кольорах як принцесам династії Йорк.
Я була переконана, що ми візьмемо участь у його коронації; але нас досі не запросили. Я не сумнівалася в тому, що він захоче, аби його майбутня дружина побачила, як йому одягають корону на голову й дають у руку скіпетр. Навіть якщо йому нецікаво побачити мене, хіба він не захоче продемонструвати свою перемогу перед нами, колишньою королівською родиною? Не випадало сумніватися, що він захоче, аби я побачила його у хвилину його найбільшої слави.
Я почувала себе радше зануреною в сон принцесою з відомої казки, аніж жінкою, яку пообіцяли одружити з новим королем Англії. Я можу жити в королівському палаці й спати в одній з найкращих кімнат, мене можуть обслуговувати чемно, але не згинаючи колін, як то належить згинати їх перед королівською родиною. Ось так я й жила тут, спокійно, без придворних, без звичного натовпу підлесників, друзів та прохачів, не бачачи короля: принцеса без корони, наречена без нареченого й без дати, призначеної для укладення її шлюбу.