Що могла на це відповісти Уляна? Вона була ображена на Романа, але хотіла розказати, що бачила його з Галиною, і почути його пояснення. Вона готова була ще раз пережити серцевий напад, але дізнатися правду з його уст, і дивитись йому в очі, коли він розповідатиме.
У полудень прийшов чоловік і приніс їй обід, попросила його і дітей сьогодні не приходити і не турбувати: хоче відпочити. Пізніше переступила поріг палати схвильована Дарця, а за нею зайшов Роман, в той час Уляна лежала під крапельницею. Роман прийшов із квітами і фруктами, віддав квіти Дарі і попросив поставити їх на тумбочці, сам же присів біля коханої, взяв руку, яка була вільною від крапельниці, підніс до своїх губ, поцілував кожен пальчик і долоню та з тривогою подивився їй в очі. Нічого не питав, тільки дивився. Прийшла медсестра, здивовано глянула на німу сцену, забрала стійку крапельниці, ще раз глянула на красеня, який сидів біля хворої, і вийшла. Роман попросив Дарцю вийти.
Що з тобою сталось, Улясю! Я місця собі не знаходив цілий минулий тиждень і ці декілька днів, як відчував. Я тобі телефонував, ти не відповідала, я не знав, що й думати! Я тебе кохаю і буду кохати тебе і хворою, і здоровою. Я б хотів, щоб ми визначились із нашим статусом і були разом.
Цього Уляні було вже забагато:
Ти що, хочеш, щоб я померла від хвилювання? Ти мені зраджуєш і хочеш, щоб ми були разом. Та як ти можеш мені таке пропонувати? Ти ница і підступна людина!
Вона вперше за три роки говорила з ним таким різким тоном, він дивився на неї очима праведника:
Я тебе кохаю більше за всіх на світіна рівні своїх дітей, а ти мене звинувачуєш?!
Де ти був у суботу? з притиском спитала Уляна.
Я їздив у своїх сімейних справах, відповів Роман.
Куди і до кого? продовжувала слідство Уляна.
Я хотів тобі пізніше розказати Я їздив до своєї старшої дочки Галини. Її мати померла три місяці тому, і я тільки після її смерті дізнався, що маю таку дорослу доньку, і дуже з того щасливий, але посварився з цього приводу з дружиною, і ми з нею розстались.
Це пояснення викликало в Уляни такий шквал почуттів, що їй знову стало погано. Вона знепритомніла Роман побіг за лікарем
Уже вдосвіта Уляна відчула, що її хтось тримає за руку. На холодній підлозі біля ліжка сидів її чоловік. В Андрія був розгублений та скорботний вигляд, а очі повні сліз. Він плакав тихо, по- чоловічому, беззвучно, і в його очах було стільки турботи, тривоги і кохання, що в Уляни тепла хвиля підійшла до очей, і сльози образи на Романа, розкаяння і жалю до дітей та чоловіка мимоволі пливли гарячими струмками по її обличчю. Так вони і оплакували кожен своєкохання, зраду, страх втратити назавжди кохану людину.
Минуло три місяці після її фатального та нещасливого відрядження.
Уляна вийшла на роботу, така ж красива, як і колись, але з незрозумілим сумом в очах. Про її печаль знали тільки Іван та Дарця.
Уляна відхворіла своє кохання і залишилась у родинному колі. Таким було її рішення. Суботній день став днем укріплення їхньої сім'ї. Андрій з дітьми господарював і давав дружині можливість трохи перепочити, а в неділю всі разом проводили вихідний. Звичайна сім'я!!!
Але попри видимий спокій, в Уляни боліла душа за її щасливим нещастям, в яке не було вороття. Мости в минуле спалили брехня і недовіра.
Частина другаА там, у сільському клубі
І ось тепер, через довгі роки вони побачились. Уляна була шокована тим, що сталось, не знала, як реагувати на цю несподівану для неї зустріч. Роман приголомшив її першого ж дня навчань.
Те відрядження, що було п'ять років тому, зруйнувало її кохання, вбило мрії, але залишило в сім'ї. А це?! Які зміни воно внесе в її життя?
Після того, як він призначив її старостою потоку, і всі присутні встигли роздивитися цю красиву, але вкрай здивовану і збентежену жінку, вона майже на «ватних ногах» спустилась зі сцени і сіла біля своєї сусідки Світлани. Подумала: «Добре, що вчора познайомилась із нею, бо сама в такій ситуації не могла б приховати хвилювання».
Зараз їй украй потрібно було з кимось перемовитись хоча б словом, аби тільки зняти напруження. Відчула, що серце мало не вирветься з грудей. Він знову мимоволі довів її майже до інфаркту!!!
Директор вийшов з аудиторії. Викладачі за чергою розповідали слухачам плани навчань та свої вимоги. Уляна щось записувала в зошит, перемовлялась зі Світланою, але в одну мить вона зовсім збайдужіла до цих курсів і робила нотатки за інерцією«про людське око», у неї в голові були думки тільки про те, як вони зустрінуться наодинці, про що будуть говорити Уляні здалось, що вступна частина триває вічність. Як вона хотіла з ним побачитись і як водночас боялася цієї зустрічі
Нарешті, по-шкільному голосно, продзвенів дзвінок, і викладачі залишили зал. Курсанти зашуміли, почали ділитися враженнями. Деякі підійшли до Уляни, як до старости, з питаннями, які вона мала з'ясувати в директора.
Вона зібрала свою діловитість в один «зграбний кулак» і почала занотовувати необхідне. Поспілкувавшись із колегами, вийшла з навчального класу і пішла шукати кабінет директора.
Розвідувальний маневр закінчився надзвичайно швидкоза декілька десятків метрів були красиві дубові двері, які разюче відрізнялися від решта дверей, помальованих набіло, і навіть якби на цих дверях не було таблички «Приймальня», однаково можна було безпомилково здогадатись, що тут сидить шеф цієї установи.
Уляна переступила поріг і потрапила в затишну кімнатку, де за комп'ютером сиділа молоденька симпатична дівчина. Вона підняла очі й приємним голосом спитала: «Ви староста потоку? А директор на вас уже чекає». Встала з-за столу, ввічливо відчинила двері і сказала: «Романе Івановичу, до вас прийшли, можна запросити?».
Уляна хвилюючись попрямувала до кабінету, подякувала секретарці, яка приязно їй усміхнулась у відповідь, і зачинила за собою двері. Роман ішов назустріч, щиро усміхаючись, Уляна підійшла до нього і не знала, як поводитися. Їй хотілося кинутись у його обійми, завмерти і слухати, як б'ється його серце, вдихати до болю знайомий і рідний запах, але її стримували відстань часу і посадавін директор, а вона прийшла до нього у справі.
Він, як і колись, усе вирішив самобняв її ніжно і в той же час міцно та поцілував у губи. Уляна не пручаласьпоцілунок був солодкий і бажанийїї серце не забуло того кохання, і навіть роки не могли викреслити з її свідомості ту шалену пристрасть, яку вона пережила із ним.
Роман не один раз приходив у її неспокійні сни, пестив і пристрасно кохав. Вона прокидалась від чудового сну і заплющувала очі з мрією, щоб хоча на декілька хвилин продовжити блаженне видіння та якнайдовше залишитися під враженням баченого, і знову пережити ці палкі почуття, які у снах бувають набагато відчутнішими. Вона не хотіла повертатись у сіру дійсність і буденність!!!
Під час кохання з чоловіком Уляна боялась назвати його іменем коханця. І страждала після того, і мучилась, і хотіла бути найкращою дружиною, мамою, господинею.
Після її зради уві сні вона старалася реабілітуватись у реальному життів ці дні вона випікала та варила щось надзвичайне і святкове. Вона щиро хотіла, щоб її сім'я була щасливою. А оскільки Роман був частим гостем її сновидінь, то дім Уляни був завжди доглянутим, а сім'я нагодована не гірше, ніж у ресторані.
Справжнє кохання важко вирвати з полону душі та серця і навіть велика відстань і час не можуть стати йому на заваді.
Так вийшло і в них. Вони стояли в кабінеті, міцно притулені одне до одного, бідні люди, загублені в просторі вічності, які вкрали в себе шанс бути справді щасливими, не зважаючи ні на що.
У двері постукала секретарка, і вони відійшли одне від одного.
Романе Івановичу, може, зробити каву?
Так, Іринко.
Роман та Уляна сіли в зручні шкіряні крісла і дивились одне на одного, не знаючи, із чого почати розмову. Кава, яку принесла секретарка, була тою ниткою, яка зав'язала розмову. Роман відчинив бар і поставив на маленький журнальний стіл два кришталеві бокали та цукерки, нарізав лимон і почистив апельсини. Потім узяв штопор і відкоркував пляшку вина. Коли він поставив його на стіл, а Уляна прочитала назву «Біла заздрість», то в її очах з'явилися сльози. Це було їхнє вино, яке вони пили і яке збуджувало їх, вливало легенький хміль в їхню пристрасть і додавало ще більшого шалу коханню.