Однак як замаскувати перед близькими зболену і зраджену душу? Уляна завжди була такою веселою, легкою, а Роман так жорстоко підрізав їй крила, і вона вже не зможе літати по життю веселим метеликом. Невідомо, як вона буде ходити і навіть дихати!!! Її розпачу не було меж.
Коли автобус приїхав у її місто, було вже темно, і вона раділа цьомуне хотіла когось зустріти. Автобусна зупинка була неподалік її будинку. Назустріч вийшли діти і чоловік, втішились, що вона повернулась, бо чекали її зранку наступного дня.
Чудово, що приїхала зараз, усі разом повечеряємо, радісно вимовив Андрій. Я приготував смачну вечерю.
Коли переодягнулась і прийшла до кухні, де зібралось усе її сімейство, то всі в один голос спитали, чи вона добре почувається, бо виглядає дуже кепсько.
Уночі Андрій прокинувся від того, що дружина голосно стогнала. Увімкнув світло, хотів розбудитидумав, що їй щось страшне сниться, але їй було поганообличчя червоне, її бив озноб. Переляканий Андрій викликав швидку медичну допомогу, розбудив дітей. Усі стурбовано і з жалем дивились на свою маму, їй було так кепсько, що боялись, що вона ось-ось помре.
Приїхала швидка допомога. Лікарі обстежили її, дали необхідні уколи і забрали до лікарні. Геть блідий від шоку Андрій поїхав із дружиною. Діти вже не лягали спати, увімкнули по всій квартирі світло, сіли в кімнаті на диван і попритулювались один до одноготакі дорослі і водночас такі малі й незахищені. Мама потрібна в будь-якому віці, тим більше їмвони ще не влаштовані в житті.
Сиділи, мало не плакали. Під ранок повернувся тато, повідомив, що в мами був гіпертонічний криз і серцевий напад. Ні з того ні з сього насварив дітей, що це через них, бо вони нічого не допомагають мамі по дому, не слухають і взагалі, що всі біди від них. Діти вже і не сперечались, боялись, щоб і з татом не сталось якогось лиха.
Уранці Андрій зателефонував шефові, повідомив, що Уляна потрапила до лікарні, і сказав, який в неї діагноз. Іван сам мало не помер від такої новини, і вже через годину вони з Дарцею були в лікарні.
Уляна лежала на вбогому лікарняному ліжку, металевому з іржавими бильцями і з незручним старим матрацом, продавленим сотнями чужих тіл, які колись на ньому чекали свого одужання. Загальну картину бідності та убогості доповнював вигляд лікарняної сірої постелі з якимись чудернацькими візерунками на простирадлі. Уляна спиралась на подушку і була така бліда, що на неї було лячно дивитись. Така свіжа і красива вона їхала у відрядження, а за один день різко зістарилась.
Дарця аж застогнала, як побачила свою вірну подругу. Сіла на крісло біля Уляни, взяла її за руку і з ненавистю глянула на свого чоловіка. Уляна злегка усміхнулась: «Дивись, не вбий його, не він винен у моїй хворобі, а Роман».
Ти його там бачила? спитав Іван.
Так, приїхав до молодої, поміняв мене, як дешеву жінку. Я сама винна, що покохала його, сказала, ледь стримуючи сльози, Уляна.
А ти знав? і подивилась запитально на Івана.
Так. Ти знаєш, у відрядження мав їхати Микола. Ми розмовляли з начальником того відділу про обласне керівництво, і він мені сказав, що Роман приїжджає до його підлеглої вже декілька місяців, я хотів, щоб ти побачила це сама, і тому поїхала ти, а не Микола. Пробач мені, я не думав, що все буде так серйозно, Іван був дуже засмучений.
Іван мені тільки сьогодні розповів після того, як нам зателефонував Андрій і сповістив, що ти в лікарні. Я думала, що приб'ю його, з жалем у голосі сказала Дарця.
Іван із Дарцею ще трохи біля неї побули та й пішли у своїх справах. Іван сказав, щоб вона одужувала і не переживала за роботу. Дарця обіцяла прийти наступного дня і принести щось смачненького.
Після обіду до Уляни прийшли діти з чоловіком. Андрій приготував борщ, дочка стушкувала м'ясо. Усі дивились, як мама їсть, і раділи кожному шматочку курочки, що вона проковтнула. По їхніх очах бачила, як вони переживають за неї. Їй стало боляче за них, за себе і за своє втрачене крадене кохання, яке три роки було її життєвим стимулом, стержнем, який тримав її у відмінній формі, додавав життєвих сил та наснаги.
Вона хотіла, щоб родина пішла і залишила її саму, бо боялась, що заплаче при них і не зможе пояснити причини своїх сліз. Сказала, що втомилась і хоче відпочити. Вони поцілували її, побажали швидкого одужання і пішли додому. Андрій, коли виходив, пильно подивився в її очі і стурбовано запитав:
З тобою все гаразд? Ти виглядаєш чимось дуже засмученою.
Я переживаю за вас, тихо відповіла Уляна.
Тільки за ними зачинились двері, вона заплющила очі і почала згадувала свої побачення, палкі поцілунки, цікаві випадки, які були у неї з Романом. Рясні сльози жалю за минулим коханням і за майбутнім життям, в якому вона вже не буде із коханим, текли із її заплющених очей. Вона їх змахувала рукою, а вони все текли і текли.
У палату зайшов лікар:
Шановна пані, що це за водоспад? Припиніть плакати! Ваше серце вимагає позитивних емоцій і що більше, то краще.
Потім прийшли медсестри, поставили крапельницю і вкололи її в різні цікаві місця. Уляна міцно заснула. І снився їй приємний сон, в якому вона танцювала з Романом, а він притискав її до себе все міцніше і міцніше. Навіть у сні думками вона поринала в безодню за солодким минулим, скривджена розсікала хвилі нещасного сьогодення і прагнула піти в щасливе майбутнє з коханим чоловіком.
Уранці, було ще темно, коли прийшла медсестра, безцеремонно розбудила Уляну та із задоволенням зробила їй у сідниці декілька уколів. На її лиці було зловредно написано: «Я не сплю, і ти не спилікарня прокидається рано або взагалі не лягає спати».
Медсестра вийшла, голосно рипнувши дверима. Уляна лежала в темряві палати і не хотіла відпускати гарний спомин про свій сон. Вона згадала одне побачення з Романом.
Був сонячний жовтневий деньзолота осінь. Вони поїхали в ліс. Ходили м'яким килимом пахучого опалого листя. Аромат осіннього лісунеймовірний. Запах сухих трав, змішаний із духмяним запахом грибів, листя та дерев, п'янив. Таким повітрям неможливо надихатись.
Вони гуляли лісом, а потім влаштували пікнікрозклали вогнище і смажили на вогні ковбаски. До запаху казкового лісу додався апетитний запах диму та копченого м'яса. Зголоднілі, ласували підпечені ковбаски і раділи, як діти. Він ніжно годував її, знімаючи із дерев'яних шпажок нанизане м'ясо. Голосно студив його і весело сміявся, дмухаючи на рожеві, добре підсмажені шматочки, та остуджені клав Уляні в рот. Вона щасливо сміялась і почувалася юною дівчиноюїй було так добре, ніби в неї попереду ціле життя. А потім ситі й веселі довго цілувались і кохалися на м'якому золотому листяному килимі. І не було в цей час щасливіших людей, ніж вони. того дня Роман зачитав їй чудовий вірш. Він вивчив його напам'ять для неї і декламував із такою проникливою і душевною інтонацією, майже співаючи, що Уляна потім також вивчила цей вірш і часто читала його подумки, і тоді в її пам'яті оживало одухотворене обличчя Романа. Ось і зараз вона згадувала слова цього прекрасного вірша:
Люди різні між нас бувають
Симпатичні, гарні, чудні.
Дні за днями, бува, куняють,
А живуть лиш у мріях та сні.
Може, це і не дуже грішно
Не для всіх же доступна даль,
Тільки чомусь в очах їх смішно
Заплелися журба і жаль.
І життя мовби їх не било,
І дріма в них чимало сил.
Але їм тільки сняться крила,
Наяву жвони зовсім без крил.
Я судить їх не маю права,
Я для них не бажаю зла
Я і сам жив отак «цікаво»,
Доки в мене ти не ввійшла.
Сам я сонний ходив землею,
Але ти, як весняний грім,
Стала совістю, і душею,
І щасливим нещастям моїм.
Ці прекрасні слова вірша Василя Симоненка були ніби про Романазараз він був для неї її щасливим нещастям
Пізніше, перед роботою, забігла Дарця і принесла смачний сніданок, побідкалася за цей трафунок, попросила, щоб подруга не брала до голови та до серця і виліковувалась.
Наступного дня її відвідали співробітниці, співчували і йойкали: «Усі ходимо під Богом і наступної хвилини можемо злягти! Лікуйся!»
Третій день був визначальним. Перед роботою прибігла Дарця зі сніданком і новиною: «Вчора ввечері дзвонив Роман і питав, де ти є? Чому більше тижня ти не відповідаєш по мобільному телефону? Я розповіла, що ти в лікарні із серцевим нападом, але причини не пояс- нила. Коли я сповістила про тебе, то він дуже захвилювався. Сказав, що сьогодні приїде, просив, щоб я провела його до тебе і щоб часом не зустрілись із твоїм Андрієм. Хочеш мене вбивай, але я не могла йому відмовити. Скажи, коли обіцяв прийти Андрій?».