Він нічого не забув!!! Так само, як і вона!!! Ця пам'ять кохання була перемогою над прозою життя. Пили вино, каву і розмовляли, але їхню бесіду перервав шкільний дзвінок, і Уляна враз згадала, які завдання дали їй студенти. Роман швиденько відповів на запитання, і вони домовилися зустрітись після закінчення занять. Їм є про що поговорити, і часу для цього в них вдосталь.
Уляна йшла у навчальну аудиторію і її переповнювало таке почуття щастя і задоволення, що вона мало не злітала в повітря від душевної піднесеності.
Коли сіла на своє місце, Світлана аж засміялась:
Тебе негайно треба сфотографувати, такі щасливі вирази обличчя в людей бувають не часто.
День навчань видався вічністю, Уляна ледь вислухала нудні теми занять, які на даний час для неї були абсолютно нецікавими. Навіть якби піднімали теми про НЛО або якісь паранормальні явища, які завжди надзвичайно захоплювали її, то і вони були б для неї неактуальними. Сьогодні її цікавив лише вінодин у цілому світі.
Ще вчора вона ненавиділа всіх чоловіків, а тепер її наче підмінили, бо поруч був чоловік, якого вона стільки років прагнула всім своїм єством, і до інших, хороших чи поганих, розумних чи телеп- нів, багатих чи бідних, їй просто не має жодного діла, бо біля неї є її єдиний, коханий і бажанийі цим сказано все!!!
Після занять вона зайшла до Романа, і він запросив її до себе додому на вечерю. Уляна не відмовила йому, не грала театрально в лялькову принципову жінку з морально завищеними нормами. Вона була простою земною жінкою, яка хотіла все знати про чоловіка своєї мрії, кохатись із ним і бути поруч той час, який їй знову подарувала щедра і добра доля.
Уляна хотіла подивитись, де і як він живе, поговорити з ним про його життя, бо за ці роки втратила Романа з поля свого зору. Знала тільки, що він звільнився з управління і поїхав на роботу в іншу область. Вони не телефонували одне одному, бо знали, що це до добра не доведе. Уляна викреслила його зі свого життя, але з пам'яті стерти не змогла. Не згадувати про ньогоце було на рівні підсвідомості і вище від її бажань. Вона страждала за ним, думала про нього, знала, що в реальному житті вони ніколи не будуть разом, і тільки у снах він приходив до неї, і нічого не могло їх розлучити. І так у повному невіданні минуло п'ять довгих років її життя без нього.
Вони їхали шикарною іномаркою, і Уляна почувалася дикою провінціалкоюнадворі було морозно, а вона не вміла ввімкнути підігрів сидіння в цьому «нафаршированому» всякими сучасними «прибамбасами» автомобілі. На панелі водія був маленький комп'ютер, який неприємним штучним голосом нагадував Романові, що він занадто близько обганяє автомобілі, що їдуть поряд
Роман увімкнув ліричну музику, зручно зафіксував Улянине сидіння, яке швиденько нагрілось, і тепло від нього розлилося по цілому тілу. Їй було так комфортно їхати в цьому чудовому і, напевно, страшенно дорогому авто поруч із таким красивим чоловіком, і відчувати, що цей чоловік кохає її. І вона кохає його божевільно і палко!
Їхали досить довго, дорога була перевантажена автомобілями, але такий насичений рух Уляні не заважавїхала б так усе своє життя. Вона ледь не муркотіла від задоволення! Надзвичайно щаслива, у стані відчуття дивного та прекрасного сновидіння, вона тримала Романа за руку і відчувала, що він поруч. І це була дійсність!
Він жив у новобудовах на лівобережному боці столиці. Їхали величезним мостом Патона. Був уже вечір, і місто, і Дніпро сяяли різнокольоровими вогнями. Дивовижне багатобарвне освітлення додавало ще більшої казковості.
Приїхали під висотний будинок, Роман поставив автомобіль у сучасному гаражі, який був розташований під будинком. Уляна вийшла з авто і взяла коханого під руку. В іншій руці він ніс велику торбу з продуктами, які купив дорогою додому. Вони прямували до ліфта, що був тут же на стоянці автомобілів. Уляна йшла щаслива! Яка це радістьіти під руку з коханим і не оглядатись, як колись давно, чи тебе бачить хтось зі знайомих, що ти ідеш із чужим чоловіком! Тепер вона була вільна, і біля неї був чоловік, який належав тільки їй.
Піднялись ліфтом на десятий поверх.
Трохи височенько, засміялась Уляна.
Коли Роман відчинив двері квартири і вона зайшла всередину, на неї повіяло приємним запахом недавнього ремонту житла і свіжої фарби. Уляна пройшла коридором, Роман увімкнув скрізь світло, і вона побачила, що квартира ще не обжитаобставлена новими меблями і сучасною апаратурою, але видно, що все робили чоловічі рукибуло незатишно. Над вікнами прикріплені карнизи, але штори і тюлі лежали на дивані. Вона стояла посеред кімнати та уважно обдивлялась навкругитут для неї було багато цікавого. Кожна річ щось промовляла про свого господаря.
Роман поставив торбу в кухні, побрязкав якимось посудом, потім порипав дверима холодильника і нарешті прийшов до неї в кімнату. Приніс невеличкий металевий таріль із частуванням. На ньому стояло маленьке блюдечко із порізаним лимоном та дві широкі склянки, в яких на третину їхньої висоти був налитий темно-бронзовий напій. З усмішкою простягнув Уляні склянку, взяв собі, а таріль поставив на стіл.
Кохана, це дуже смачний коньяк, я вже не за кермом й із задоволенням вип'ю за нашу зустріч. Ти бачиш, що мій дім потребує господині, і я надіюсь, що її вже знайшов, тобто, правильніше сказати, нарешті, дочекався, Роман щасливо засміявся, легенько стукнув свою чарку об чарку Уляни і підніс напій до вуст.
Вони не спали майже до ранкукохались і говорили, потім знову кохались і говорили, говорили У них накопичилося багато новин і безмежна кількість нерозказаних за ці роки думок і вражень
Ця ніч була відвертою розмовою та одкровенням про життя кожного з нихвони заповнювали білі сторінки їхнього минулого на «карті знань» одне про одного
У студентські роки Роман був старостою групи та комсоргом факультету. Це накладало на нього відповідальність за якість свого навчання та поведінку, але додавало моральних привілеїввін завжди був на видноті, і вродливому сільському хлопцеві це лестило.
Приїхав у місто без зайвих грошей і знайомств. Син простих селян, обдарований і старанний, успішно закінчив школу, і коли більшість однокласників-хлопців пішли в колгосп «чесати волам хвости» або, у кращому разі, у тракторні бригади закручувати гайки, він вирішив навчатись в університеті. І таки вступив самостійно, але велику роль у його житті відіграла красива зовнішність. Жінки-викладачки, які приймали вступні іспити, милувалися хлопцем, і в них не піднімалась рука поставити низький бал такому красеню.
Згодом працелюбність і розуміння того, що дороги назад у село для нього не існує, зробили свою справувін став кращим студентом потоку, гордістю викладачів і мрією багатьох дівчат.
Це постійно присутнє жіноче кохання виробило над його головою невидимий німб слави та приносило йому задоволення. Хоча він зростав в атмосфері важкого сільського життя і не один раз ходив у школу напівголодним (м'ясо в селі люди бачили двічі на рікна Різдво та Великдень, а інколи ще й у неділю, коли якась курка потрапляла мамі під сокиру, бо «дурепа» перестала нестись і тим накликала на себе біду) та в одязі, з якого давно виріс. Навколо нього були такі ж бідні діти, які ходили в школу в будь-чому, часто в одязі з батьківського чи материнського плеча або в недоносках старших братів чи сестер. Усе це загартувало його душу і закрило серце для гордощів та зарозумілості. Він був хорошим товаришем і колегою для всіхзагальним улюбленцем
На другому курсі восени студенти його факультету поїхали в колгосп на виробничу практику, як у той час її називали, що було простим використанням дешевої робочої сили студентства.
Приїхали в далеке глухе село майже на два місяціспочатку збирали картоплю, потім різали капусту, а в саму холоднечу рвали і обрізали буряки.
Роман, як студент із досвідом сільського життя, приготував своїх міських одногрупників до реалій, які на них чекають у колгоспі, і всі одягнулися відповідно до обставин та привезли зі собою запаси продуктів і невелику кількість алкоголю «для обігріву», як жартували самі студенти.
У загоні панувала атмосфера братерства і злагоди, що великою мірою було заслугою їхнього вожака і голови студентського братстваРомана. Він делікатно розв'язував усі питання між товаришами і контактував із головою колгоспу. Заробив репутацію справедливої та чесної людини і хорошого організатора, і в подальшому, до самого закінчення університету, він їздив у будівельні загони чи в колгоспи і завжди був незмінним керівником студентства.