Через рік народиш мені хлопчика!
А якщо знову буде дівчинка?
Тренуватимешся, доки не навчишся народжувати хлопців. Почнемо?
Що почнемо?
Тренуватися.
До пологів Агата проганяла зі спальні Стася, аби дав їй спокій, бо «це» може зашкодити дитині. Але ж пологи вже минули!
Стась вирішив, що він і так був досить довго лояльним. Чесно кажучи, просто дуже скучив за своєю розквітлою жіночкою. Пологи зробили її дещо круглішою, біла шкіра на плечах, руках, грудях виглядала як мармурова.
Агата нарешті зрозуміла, на що натякає чоловік і зі сміхом жбурнула в нього найменшу подушечку.
І тобі не соромно?
До чого тут сором? Дуже хочеться хлопчика. Так коли почнемо?
Добігали кінця два роки, що молоді мали право жити у батьків. Стась з Агатою вже наскладали грошей, аби придбати невеличкий окремий будиночок.
Якось Стась повернувся з роботи в піднесеному настрої.
Кохана, а що, як нам переїхати до Варшави? Мені пропонують поступити в Школу інженерів залізничного транспорту!
Агата в житті жодного разу не залишала свого рідного містечка. Тут були батьки, брати, сестри. Паня і Катя часто-густо прибігали погратися с маленькою небогою, яка рачки опановувала всі кімнати. В містечку все знайоме. І через вулицю живе тітка з родиною; і на кладовищі поховано бабусювона померла молодесенька першими ж пологами; і тут такі зелені полонини; і
Звісно, любий, їдьмо! Це буде чудово.
Незабаром зібралися в дорогу. Агата вперше побачила залізничну станцію, про яку стільки чула. Їхати мали потягом «Санкт-ПетербургВаршава». Проводжати прийшла уся родина Агати. Спочатку десь здалеку почувся задовгий низький гудок, ніби якийсь величезний прадавній звір утробним голосом закликав подругу. Потім на обрії зявився чорний паротяг. Ще здалеку почав гальмувати, аби саме біля вокзалу зупинитися. І нарешті промайнули вагони: сині, жовті, зелені. На кузові різнокольоровими фарбами було зображено величезний герб Росії, через що вагони виглядали дуже пишно.
Коли паротяг зупинився, усі пасажири вийшли на перон, а потяг поїхав на запасний шляхміняти колісні пари під європейський стандарт. В черговий раз почали прощатися. Даня вештався по станції і з тугою вдивлявся вдалечіньвідчувалося, що йому аж пяти пече теж кудись поїхати.
Стась з родиною мав їхати в синьому вагоні, тобто першим класом. Через занадто дорогі квітки такі вагони часто-густо їхали напівпусті, але Стась досить непогано заробляв на залізниці.
Агата, в останній раз поцілувавши маму і сестричок, з острахом увійшла в вагон. Зсередини він виявився навіть затишним: два мякенькі дивани, оксамитові фіранки з китицями, килимок. На столикубілосніжна серветка.
Потяг рушивспочатку ледь помітно, потім все швидше й швидше, залишаючи позаду перон, рідних, знайоме містечко і неабиякий шматок Агатиного життя.
2
Після включення Польщі до складу Російської імперії в свідомості росіян зявилося двоїсте сприйняття Варшавиі як недосяжної закордонної столиці, і як закуткового російського міста. Хто бував в Варшаві раніше, памятали місто нарядне, веселе, закордонне; місто розваг. Вважалося, що Варшавасхідний Париж.
Йшов 1907 рік. Майже забулися наполеонівські війни і взяття Суворовим Варшави. Але мандрівники, що бували тут раніше, вперто запевняли, що Варшава вже «не та». І справа не тільки в тому, що вона стала більш брудна і менш весела, ніж раніше, а ще й у тому, що росіяни нерозсудливо впроваджували свій православний класицизм в це суто західне місто.
Потяг прибув на Петербурзький вокзал. Хоча за панування Росії польська мова всіляко утискувалася, звідусіль чулося характерне: «Пшипрашем», «На перон пшиходже почьонк», «Паньстфо хцон зведжич ринек?».
Тут таки шукали сідоків хурмани гладко поголені і охайно вдягнені.
Місто було забудовано майже виключно камяними будинками. Головні дороги вимощено бруківкою або залито асфальтом. Вночі вулиці освітлювалися газовими ліхтарями. На кожнім кроці траплялися кавярні-цукерні, в яких будь-хто міг випити каву із збитими вершками.
Полякинесамовиті католики. Мабуть, через те в Варшаві було збудовано сила-силенна костьоліводин кращий за іншій.
Коли закінчилися клопоти з облаштуванням, Стась з Агатою полюбили просто гуляти околицями. Для Агати, що ніколи не бувала за кордоном, Варшава безперечно видавалася іноземним містом. Гіркоту від розлучення з рідними геть затьмарили нові враження: галасливі вулиці, багатолюдні площі, дзвінки трамваїв і гудки конок, численні охайні крамниці з ввічливими продавцями
Варшава Віслою поділялася на дві нерівні частини. На лівому було так зване Старе Містоколись це й була вся Варшава. Але, потроху розростаючись, вона поглинула й шматочок правого берега, де здавен було село Прага. Назва Прага пішло від «пражити», тобто випалювати ліс. В Празі був розташований великий ринок. Після приєднання села до Варшави, Прага так і залишилась торгівельним осередком, де здебільше торгували євреї. На той час вони складали чи не третину населення Варшави.
Агата жадібно додивлялась до усього, чого не мала вдома. Одразу звернула увагу, що варшавянки вбрані значно краще, аніж її подруги з Ратного. Побачити на вулиці жінку без головного убору було неможливо. Для прикраси широко використовувалося пташине піря. Найвище цінувалося піря страуса, чаплі і райського птаха. Головною вимогою до капелюшка тієї пори було те, щоб він ледве торкалася зачіски, і було абсолютно непомітно, як він тримається. Якщо і були стрічки, то з газу або атласу. Сукні підкреслювали жіночність: талія затягувалася до нелюдських розмірів, зате бюст і стегна всілякими хитрощами збільшувалися. Дівчатка-підлітки носили сукні з широкою спідницею трохи нижче за коліна, а згори накидали редингот, пошитий з тканини за сезоном. Редингот застібався до талії, а нижче розходився, залишаючи відкритою велику частину спідниці.
Проте найбільше Агату вразило взуття варшавянок. У себе вдома велику частину року усі від малого до старого носили чоботи або калоші. Навіть влітку в суху погоду могла випасти така щедра роса, що без чобіт по густій траві не пройти.
А в міжсезоння, якщо хто-небудь на вулиці втрачав з ноги калошу, не лінувався зупинися і витягнути її з багнакалоші вважалися найнеобхіднішим додатком до взуття. У Варшаві ж жінки ходили у витончених черевичках, на підборах, з ґудзиками, колірна будь-який смак. І взагалі Варшава славилася як місто черевичної моди.
Невдовзі у Стася почалося навчання.
З того часу часто-густо Стась, причинивши двері до спальні, схилявся над зошитом або кресленням, а Агата перед тим, як заснути, тихенько дякувала Богові, що дав їй такого чоловікатурботливого, розумного, вродливого. І ще вона просила послати їй синааби догодити чоловікові. Народилася дочкаВіра. Згодом ще однаНадія. Хлопчаки вперто не народжувалися.
Існує повіря, що перед великими війнами хлопців народжується значно більше, ніж дівчаток. Так природа, побоюючись загибелі більшості з чоловіків, піклується про продовження роду. Мабуть, природа трішечки втратила пильність і не додивилась, що в 1914 році почнеться війна, яка втягне в свій вир аж тридцять вісім держав! В 1913 році Агата народила чергову дівчинкуЛюбов.
Якось від мами надійшов лист, де питалося, чи можна дівчаткам погостювати у Варшаві. За хатнім клопотом, дітьми, пологами Агата і не завважила, що шість років не бачила рідних. Тільки коли стріла сестричок, зрозуміла, як же вона за ними скучила! Катя вже була майже нареченаїй виповнилося шістнадцять, Панічотирнадцять, а Тініусі двадцять чотири, і вона відверто пересиділа в дівках. Мама, не без того, сподівалася, що в великому місті може й трапиться якийсь молодик для не дуже привабливої Тіни.
Випереджаючи один одного, почали розповідати новини. У Агати всі новини рачкували по підлозі або смоктали груди. А дівчатка розповіли, яку чергову капость утнув Даня. Він намовив Фоню поїхати до моря. Наготували грудки цукру, сухарів, салату й поїхали першим-ліпшим потягом, що їхав на південь.