Твій чоловік користувався млином на певних умовах,вїдливо заперечив Климко.А коли він помер, царство йому небесне, то ти мала повернути млин до скарбу військового, бо особисто тобі його не давали! Є чимало інших достойних людей, які теж служать Війську!
Але мій Василь поклав життя за Військо! вигукнула жінка.А я з дітьми залишилася без жодних засобів до існування! І я маю право користуватися цим млином як удова козака! Після смерті Василя ніхто ніколи не заперечував, щоб я користувалася цим млином. Екзактор отримував від мене платню за оренду та податки і теж нічого не говорив. А ось ти,звернулася вона до Соломки,вже давно вимагаєш від мене продати тобі млин. І тебе досі не зупиняло, що я володію ним незаконно! Але коли я навідріз відмовилася, то ти на мене скаржитися побіг! Чи ти будеш це заперечувати? гнівно запитала Марія Климка, але той не відповів, зробивши пісне обличчя. Тоді вона почала скаржитися Пушкареві: Пане полковнику, він давно мені життя отруює та погрожує в мене млин відібрати. А тепер він з допомогою твого ж писаря скаргу на мене склав! Він же суд затіяв, щоб млин в мене відібрати! Пане, мій чоловік не пошкодував свого життя, тож невже тепер ніхто не пожаліє його удову та трьох сиріт, прирікши нас на жебракування? Цей млин єдине, з чого ми всі живемо. Тож прошу тебе, пане, зглянься! благала Марічка і дивилася на Мартина так жалібно, що в того защеміло серце.
Пушкар стомлено потер лоба та скроні.
Чим ти можеш довести, що сумлінно сплачувала податки? запитав він.
У мене є розписки,сухо відповіла Марічка, подаючи купку папірців.
Мартин почав переглядати ці розписки, але навіть не вчитувався він знав, що жінка не стала б брехати.
А чим ти можеш довести, що Соломка давно вимагав від тебе продати йому млин? запитав Пушкар.
Я можу це підтвердити,подав голос Демко.У кінці травня він приходив і вимагав продати йому млин, а потім почав погрожувати та принижувати маму, і я мусив вигнати його з двору.
Один свідок не свідок! Треба двох! одразу ж озвався Климко.І, крім того, хлопець сам зацікавлений у цій справі він же син вдови Гориченкової!
Є в тебе ще свідки, пані? запитав полковник.
Є. Мій підсусідок Омелько, який служив ще моєму покійному чоловікові почала говорити жінка.
Ні, він не годиться у свідки,одразу ж заперечив Соломка.Його самого в чорних книгах записано за бійку. А свідок має бути людиною з незаплямованою репутацією!
Пушкар метнув гнівний погляд на Клима. Але той не злякався, лише мило усміхнувся Мартинові, склавши губки бантиком, мовляв, а що я можу зробити, якщо воно все так і є?!
Нехай принесуть ґродську книгу,наказав Мартин.
А хіба пан полковник не памятає змісту свого ж універсалу? вельми необережно запитав Климко.
Густі та сиві брови Пушкаря гнівно зсунулися, і він гримнув:
Не мудруй мені тут і не вказуй, що я маю памятати, а що ні! Я сам знаю, що мені треба робити!
Коли принесли книгу, Пушкар перечитав запис про злощасний млинок, а потім відклав її й знову почав терти очі та скроні. «Я мушу вчинити за законом! думав він.Господи! І чому вона раніше не випросила його собі в оренду?» Зітхнувши, він промовив:
Опівдні я проголошу присуд. Ідіть!
Марічка нахмурилася, круто розвернулася та швидко вийшла із зали. Демко поспішив за нею. Соломка догідливо розкланявся перед суддями та шмигнув у двері.
Марія вилетіла з будівлі та зупинилася на ґанку. Було спекотно, і все живе втекло з широкого плацу перед ратушею. Лише Олеся та Левко, чекаючи на матір, сиділи в затінку від будівлі в товаристві Надії, вихованки полковника Пушкаря. «І що вона тут робить? Втім, яке мені до неї діло?! подумала Марічка, байдуже ковзнувши поглядом по дівчині.Господи, хоча б він не відібрав у мене млин! Боже, зглянься якщо не на мене грішну, то на моїх дітей! Матінко Богородице, заступись!» Жінка так нервувала, що не помітила, як засяяли очі Надійки, коли зявився Демко. А той, побачивши її, аж загорівся.
Мамо, а що ти зараз збираєшся робити? вкрадливо запитав Демко.
Куму відвідаю.
А можна ми з Олесею та Левком прогуляємося містом? ще більш вкрадливо запитав хлопець.
Йдіть! роздратовано відрізала Марічка та швидко пішла геть, не звернувши уваги на молодших дітей, які підійшли до ґанку.
Невже Соломка таки відібрав млин? запитала Олеся у брата.
Ні, але й присуд полковник ще не виніс. Тому мама переживає! зітхнув Демко. А потім покосував на Надійку, яка залишилася в затінку.
Олеся весело усміхнулася і прошепотіла йому у вухо:
Вона сказала чекати на неї в гайку біля Полтавки.
Дякую, сестричко! вигукнув Демко, розцілував сестру й ледь не підтюпцем побіг геть від ратуші.
Надія трохи почекала, знемагаючи від нетерпіння, а потім підхопилася і, подарувавши Олесі вдячну усмішку, швидко пішла з обійстя.
Куди це вона так швидко пішла? І Демко теж так швидко побіг, що й на мене уваги не звернув? ображено запитав Левко.
У справах, Левцю, у справах,ухильно промовила Олеся і, щоб відволікти його, запропонувала: Ліпше ходімо я куплю тобі бублик.
Левко одразу ж пожвавився та потяг сестру з площі. Олеся давно слугувала повіреною ще зовсім дитячого кохання брата й Наді. Проте власного кохання не мала. Вона помічала, що хлопці звертають на неї увагу, але це їй не лестило жоден з них так і не зміг обпалити її серця. І до того ж Олеся була занадто соромязливою, тому вкрай рідко брала участь в розвагах молоді. Соромилася навіть приятелів старшого брата, яких знала з дитинства і які, подорослішавши, дивилися на неї з захопленням та не гребували фліртувати.
Немає нікого стрімкішого за закохану дівчину, яка біжить на побачення,Надійка, мов на крилах, пролетіла містом, кваплячись до заповітного гайка. Тут в густих кущах вже нетерпляче тупцював Демко.
Навіщо ж ти так бігла, люба? прошепотів він, обнімаючи її.
У мене мало часу,випалила Надя, а потім перевела дух та додала: Мені опівдні треба бути вдома. Тітка лютує, коли я довго гуляю! Минулого разу, коли ми бачилися, я говорила, що піду до хрещеної. І вона потім питала хрещену, чого я в неї так довго була, і якби хрещена не збрехала, то кепсько б мені прийшлося. Добре, що вона мене підтримує!
Демко спохмурнів. Надія осиротіла півтора року тому. Жодних близьких родичів у неї не було, і за заповітом покійного батька дівчиною опікувався Пушкар оселив її у себе та дбайливо зберігав її майно. Однак саме це майно спокушало дружину полковника видати дівчину за свого троюрідного племінника Юрка Волощенка. І пані Пушкариха з нетерпінням чекала Надійчиного вісімнадцятиріччя, бо за бажанням покійного батька вона мала піти заміж не раніше цього віку. Пушкар не квапився влаштувати цей шлюб, бо щиро зичив вихованці добра. Але закохані ретельно приховували свої стосунки, побоюючись гніву Пушкарихи.
Господи! Швидше б тобі виповнилося вісімнадцять, і тоді я попрошу маму до тебе сватів заслати! вигукнув Демко.
А якщо полковник не погодиться? сумно запитала Надя.
Чому не погодиться? Хіба моя родина гірша за родину Волощенка? А що сам Пушкар говорить?
Він не слухає тітку, і на всі її докори каже: «Мій борг добре подбати про сироту, а не позбавитися від неї»,відповіла Надя, замовчуючи, що самому Волощенку вона неабияк подобається.Але я побоююся, що вона так йому допече, що він погодиться.
Люба, тоді ми потайки обвінчаємося, і ніхто нічого не зможе вдіяти! весело мовив Демко, щоб заспокоїти кохану.Я душу віддам, тільки б ти моєю вік була! Ти найгарніша у світі, серденько моє! палко мовив він, милуючись нею.
Надя справді була вельми приваблива невисокого зросту, миловида, смаглява, з темними мигдалевидними очима та темним волоссям, заплетеним у товсту косу.
Ні! Не кажи такого! вигукнула Надійка, ужахнувшись, та почала швидко хреститися.Бо біду накличеш і нечистий справді тебе забере! Бережи тебе Господь!
Угу. Як ти поцілуєш, то неодмінно вбереже,мовив Демко, а потім спіймав губки своєї коханої та поцілував її так палко, що в неї й подих перехопило.