Мартин пригадав, що додому він приїхав надвечір і ніхто з полтавців не приходив у його двір. Так коли ж Марія могла просити сина приїхати до неї, якщо Демко повернувся разом з ним і весь вчорашній вечір бив байдики та вештався обійстям?! Хай це правда, але чому ж тоді хлопець нічого не переказав йому через товаришів? Ці обставини ясно вказували, що жінка нахабно бреше. Однак Пушкар не поспішав із висновками, а в присутності Марії опитав свою челядь та джур, і жоден з них не підтвердив, що вчора хтось приходив до Демка.
Слухаючи ці пояснення, бідна Марічка усвідомила, що попалася,занадто невдало вона продумала свою брехню! А Пушкар мовчав, бо ці події вклалися у ланцюжок вкрай неприємних фактів. «Цього вилупка приставили за мною шпигувати! Дійсно, його мамонька дуже легко отримала універсал, коли не кожен значний козак так вшановується. А тут жалюгідній удові одразу подарували млин! І Виговський особисто просив мене взяти його до себе. Та й Яненко, який твердо підтримує Виговського, запрошував його вечеряти. Немає сумнівів ця гнида вчора підслухала і побігла доносити! Господи! Та що ж це таке на світі коїться? А скільки ще ось таких шпигунів навколо мене, як цей сучий син?» в люті думав Мартин, второпавши, що над його довбешкою нависла в кращому випадку опала, а в гіршому смерть.
І що тепер робити? Мартин вже знав, що. Дорогоцінний час упущено, і йому не наздогнати Демка. Але лишалися інші свідки. Він підвівся і повільно рушив до Марії. Їй стало моторошно, і вона почала потроху відступати до дверей. Але Пушкар різко вдарив її по обличчю, поціливши у підборіддя. Від цього удару одразу ж закрутилася голова, а біль затьмарив здатність міркувати, і Марічка впала додолу. Мартин швидко дістав кинджал та, відрізавши кінець намітки Марічки, заткнув цією ганчіркою їй рота, а потім швидко звязав руки за спиною.
Ось так буде краще, Маріє. Ти що, вважала себе найрозумнішою? Твій вилупок зрадив мене! Чи не так? Тепер посидиш у мене доти, доки не повернеться твій синочок. А він неодмінно повернеться і муситиме бути більш відвертим зі мною. Особливо коли побачить тебе, а заразом своїх сестру та брата у вязниці! з ненавистю промовив Пушкар.
Марічка сіпнулася, замугикала, намагаючись виплюнути кляп, проте марно. Пушкар замкнув її у кімнаті, прагнучи дотриматися таємниці. По-перше, таке діяння могло викликати обурення у полтавських обивателів і довелося б пояснювати, за що він увязнив удову Гориченкову. А це не входило у його плани. По-друге, треба було непомітно схопити Олесю та Левка, які здіймуть галас через зникнення матері. Тому Пушкар, трохи поміркувавши, покликав свого старшого сина Кирила і все йому чесно розповів: від своєї образи за булаву до зради Демка. Кирило, або Кирик, як його всі називали, уважно вислухав батька та рішуче заговорив:
Ти все правильно вирішив, тату. Інакше не можна! І, крім того, невідомо, як прийме цар цих посланців, а ще невідомо, чи повірить Виговський Гориченкові надто вже неймовірною звучатиме його розповідь. Ти старий і заслужений козак. Полковник! А він? Якийсь шмаркач! Тому нам краще почекати. А іншими Гориченками я займуся сам увечері я вбю їх усіх.
Ти що, синку! злякано вигукнув Пушкар, здригнувшись від такої кровожерливості власної дитини.Вони ж, може, й не знають нічого! Це його мати все знає, раз прийшла мені брехати.
Тату, ми не можемо так ризикувати. Або ми, або вони,жорстко промовив Кирик.
Ні, Кириле, ти привезеш хлопчика та дівчину до мене живими та неушкодженими! вигукнув Пушкар.Мені не треба невинної крові!
А що робити з Омельком? Ти ж знаєш, що цього пройдисвіта живим взяти не можливо перестріляє всіх.
Убий його,рішуче мовив Мартин.А Гориченкову садибу спалиш! Пустимо чутку, що їх пограбували та вбили злодії, а садибу спалили.
Добре, тату, зроблю так, як ти просиш,холодно мовив Кирик і вийшов.
Мартин стомлено потер скроні та лоба перший гнів минув, і його почала мучити совість, що через зраду Демка постраждають невинні. «Господи! До чого я дійшов?! подумав він.Але зворотної дороги немає!»
Пушкар із сином, плануючи свою чорну справу, не відали, що їх знову підслухали. Цього разу Надя. Дівчина всю ніч не могла заспокоїтися та все думала про свого коханого, все хвилювалася невже він таки зважився на цей крок?! А коли вранці зустріла Марію на подвірї, то все зрозуміла. Наді схотілося підійти до жінки та все розповісти про них з Демком, щоб отримати хоч якусь розраду та підтримку самотній сироті більше нікому було вилити душу, окрім майбутньої свекрухи. Проте коли Марія не вийшла від полковника, дівчина стривожилася. А коли прийшов Кирик, то підкралася до вікна і все чула.
Надю одночасно охопили жах і лють від такої підлості. «Господи! Чим я можу зарадити? Що мені зробити, щоб врятувати їх? думала дівчина, усвідомлюючи, що шукати захисту Гориченкам ні в кого Пушкар був цар і бог у Полтаві, і жоден житель не піде проти нього.От якби їм усім втекти! подумала Надя, і тут її осяяло: Кирик поїде до них лише надвечір, а до цього у них є час!» І дівчина чимдуж побігла до садиби Гориченків.
У цей самий час Олеся нервово походжала обійстям, хвилюючись, що матері так довго немає.
Чого ти, Олесю, вештаєшся? невдоволено запитав Омелько. Після вчорашньої пиятики йому було зле, і він лежав на призьбі зовсім хворий, радіючи, що господарка затримується і не бачить його жалюгідного стану.У мене голова гудить, як макітра, а тут ти туди-сюди майориш!
Ох, Омельку, не заважай мені! вигукнула дівчина.Не дивись на мене, ліпше перевертайся обличчям до стіни, і все в тебе буде добре!
А чого ти так нервуєш, Олесенько? Невже ще якийсь телепень тебе сватати зібрався? насмішкувато запитав чоловік, пригадавши вчорашнє невдале сватання і досаду поважного козака.
На щастя, ні! вигукнула Олеся, міркуючи, як пояснити Омелькові своє занепокоєння, щоб не видати таємниці, бо ще вчора вони з матірю вирішили нічого йому не говорити. Аж тут у хвіртку голосно застукали. Дівчина кинулася відчиняти. І дуже здивувалася, побачивши захекану Надю.
Матір Божа! Що трапилося, Надійко? вигукнула Олеся.На Полтаву що, татари ідуть?
Швидко тікайте звідси випалила Надя, а потім, перевівши дух, розповіла подружці, яке лихо спіткало її родину.
Ця звістка деморалізувала Олесю вона розгублено дивилася на Надю, не уявляючи, що робити і як тікати, кинувши матір на милість Пушкаря. Та й куди йти, коли в них у всьому білому світі нікого немає? Проте не розгубився Омелько. Він швидко встав, забувши про похмілля, і рішуче почав розпоряджатися:
Олесю, ти зараз збереш свої та Левкові найнеобхідніші речі, візьмеш усі гроші, які знайдеш у матері, і підеш звідси разом з Левком під Черкаси, у Мокиївський хутір там живе двоюрідний брат твого покійного батька Іван Калачник. Пані з ним у сварці, бо після смерті пана Василя він мріяв вам опікуном стати та млином розпоряджатися, а вона на це не погодилася. Він часто намагався з нею помиритися і тому не відмовиться вас прихистити. Нумо, ворушись! Часу мало!
А мама? запитала Олеся.Ми ж не можемо її кинути! А ти? Ти що, не підеш з нами?
Ні, я залишуся тут і спробую визволити пані,збрехав Омелько, розуміючи, що він нічим не зможе допомогти Марічці, проте зобовязаний зробити все, щоб врятувати її дітей.
А Демко? Якщо він повернеться сюди, а нас не буде
Демко сюди не повернеться, тому що не дурень! Він розуміє, що тут його вбють. Ой, тільки не треба, дівчино, ридати! вигукнув Омелько, звертаючись до Надійки, бо миттєво здогадався про причину її сліз.Життя мінливе і в руках Божих, тому ще повернеться до тебе твій любкó. Головне, щоб він залишився живий. Та не стій ти, як довбня! гаркнув він на Олесю.Кожна хвилина дорогоцінна!
Бідна дівчина побігла у хату, де похапцем почала збиратися, від хвилювання не розуміючи, що зі своїх і братових речей треба брати, а що варто кинути. Надя дивилася на Омелька той хмурився, смикав довгий вус та задумливо дивися вдалечінь, щось обмірковуючи.
Дядьку Омельку, ти що, справді хочеш врятувати пані Марію? запитала дівчина.